Він – кулеметник, вона – старший оператор зв’язку в 10-й окремій гірсько-штурмовій бригаді Збройних сил України. Вікторія та Роман Шевні п’ять років, як познайомилися. Обидвоє – з Рівного, повідомляє Суспільне. Прослуживши в 10-й бригаді пів року, вирішили розписатися. Це трапилося на передовій, у Волновасі.
– Мені здається, що служити – це обов’язок кожного молодого чоловіка. Але в нас, бачите, які дівчата, не поступаються, – Роман Шевня киває на свою дружину.
Подружжя каже, що найважче бійцям, коли немає підтримки рідних, друзів. В “десятці” знайшли нових, щирих товаришів, підтримку яких відчувають щодня.
– Тому що, якщо ми не будемо жити якось в злагоді, від цього залежить, в першу чергу, життя, – каже Вікторія Шевня.
Кохання, вважають, – це коли тебе хтось чекає завжди, дзвонить, хвилюється. На війні ці всі почуття загострюються.
Вікторія згадує: “Як на “гражданці”? Я дзвоню, він трубки не піднімає, – це таке. А тут, коли він не піднімає трубки, то вже обдзвонюєш усіх, чи все добре”.
Роман теж хвилюєтьсчя за дружину: “Коли були обстріли, а Віка на зв’язку була в бліндажі… Подзвонить не можу, знаю, що там робиться страшне. Ні зв’язку, нічого немає… Але, слава Богу, все обійшлося добре”.
Їхньому синові Єгору три роки. Поки батьки служать, Єгор чекає їх з бабусею та дідусем. Коли повертаються батьки, хлопчик обіцяє: “Я в армію з тобою поїду”.
Вікторія і Роман вірять, що коли син підросте, йому не доведеться пояснювати, з ким воювали його батьки.
На це запитання у подружжя є чітка відповідь: “Проти російських найманців, які хочуть забрати територію”.
Розповідають те, що бачили на власні очі: “Російські війська там присутні”.
Українські військові знають, чому вони воюють. “Ми свою землю не віддамо нікому. Ми захищаємо Україну”, – переконаний Роман. А Вікторія додає: “Вони на чужій землі. Це – наша земля”.
Подружжя мріє про закінчення війни. Кажуть, коли закінчиться війна, вони будуть “довго-довго відпочивати”. Вікторія Шевня говорить: “Заберемо сина і поїдемо десь далеко”.
