Коронована. Як рівненська журналістка перенесла інфікування

21106 0

Ми у соцмережах:

Коронована. Як рівненська журналістка перенесла інфікування

Я не маю медичної освіти, як Павло Сільковський, але нас усе ж дещо об’єднує – інфікування коронавірусом, яке пережили обоє. А ще написати про це надихнув мене саме пост п.Сільковського, його досвід. Адже в мене він інший.

 Де ж підхопила?

Це було перше питання, коли я отримала результат свого ПЛР-тестування. Тиждень перед цим я вела абсолютно нормальний спосіб життя: їздила на зустрічі, спілкувалася з колегами в редакції, зустрілася з кумою та її дитиною, які приїхали з Києва, їздила у маршрутці, водій якої не дотримувався обмеження в наповнюваності – брав і «стоячі» місця.

В суботу ввечері завела доньку до бабусі, щоб забрати її в неділю ввечері. У результаті - донька прожила у бабусі два з половиною тижні. Чому? Тому, що попри тісний контакт з донькою, з якою я живу в одній квартирі, її результат ПЛР-тестування був негативним. Тому заперечую слова п.Сільковського про те, що в самоізоляції від сім’ї немає сенсу. Мовляв, найбільш заразними ми є перед самою хворобою, а тому в членів сім’ї й так немає шансів уникнути інфікування. У моєму випадку це було не так, бо в неділю я вже злягла з температурою. Отже, мала б заразити членів сімї, та, дякувати Богу, не заразила нікого.

Тож, я схиляюся все ж таки до думки епідеміолога Романа Сафонова:  багато чого залежить від «дози» коронавірусу, яку ми отримаємо. Якщо вона завелика для нашого організму – він захворіває. Тому в ізоляції від сім’ї сенс є, якщо є куди подіти дітей.

Симптоми

В неділю я не могла збити температуру і зателефонувала своїй сімейній лікарці. Я навмисне не називаю прізвищ медичних працівників, з якими мала справу під час захворювання, щоб вони не постраждали від моїх слів. Бо я вважаю, що мені з сімейним лікарем пощастило. Будучи у відпустці, за містом з дітьми, вона не лише відповіла на мій дзвінок, а й запідозрила в мене коронавірус та організувала ПЛР-тестування. Підозрілим їй видалося саме те, що температуру не могла збити парацетамолом. Вдалося лише ібупрофеном з но-шпою.

У вівторок мені зробили ПЛР-тестування. Приїхала бригада на автомобілі «швидкої» в захисних костюмах і попросила мене вийти, щоб здати мазок. Я з розумінням поставилася до ситуації та вийшла – не проблема. Ну подумаєш, в підїзді могли стояти люди! Але медики поспішали, їм треба було об’їхати всіх підозрілих. Сам забір аналізів неприємний – беруть мазки глибоко-глибоко з горла і носа. Але ще більше неприємно, коли тебе мучать підозри: а чи змінив медик захисний костюм чи хоча би рукавички перед тим, як взяв у тебе ці мазки? А чи продезінфікував крісло, в яке ти сідаєш, щоб їх здати? Мабуть, лаборанта в цей момент мучило те, що в костюмі було страшно жарко, окуляри запотівали, а ця пацієнтка (себто, я) - чергова небезпека.

Що далі?

Результати аналізів мені повідомила лікар в середу увечері. Мене в цей момент супроводжували два суперечливих настрої. З одного боку було сумно, хоча й очікувано. З іншого радісно, що нарешті переживу цей досвід (журналісти мене зрозуміють), та потім опанувала тривога. Я була в контакті зі своїм сином, в якого при народженні відмерла частина легень, з батьками, які в групі ризику, з бабусею дітей, мамою їхнього тата.

Чи робив хтось епідеміологічне розслідування? Пфффф. Яке там! У мене навіть не поцікавилися, з ким я була в контакті. Я сама обдзвонювала цих людей і повідомляла їм, просила звернутись до своїх сімейних лікарів. Проте одній з цих контактних людей пояснили: ПЛР зроблять тільки тоді, коли є температура або інші симптоми. Лише доньці зробити тест, мабуть, вважаючи, що вона була в тісному контакті довгий час.

Отже, далі формат життя змінюється залежно від самопочуття. У мене перший тиждень піднімалася температура:  відчувала біль шкіри і м’язів, страшну слабкість, тому попросила лікарняний на тиждень на роботі. Сидіти за монітором просто не могла, бо були сильні головні болі. Пила знеболююче. Добре, коли в такі моменти у вас є хтось, хто не боїться коронавірусу і може за вами доглянути. А як нема?

Хвороба незручностей

Взагалі ця хвороба ще й створює безліч незручностей: де ж подіти дітей, якщо немає бабусь? Хто купуватиме ліки? Де взяти продукти? Добре, що у мене були рідні і друзі, які з цим допомагали. Проте й тут виникли труднощі. Так, моя подруга Дарія не могла знайти способу передати мені харчі – у неї авто немає, а нести три важкі пакети в руках з іншого району міста не було змоги. Ледве знайшла безконтактне таксі. Водійка просто лишила пакети біля підїзду і навіть не дочекалася, щоб подивитися, хто за ними вийде – втекла.

От серйозно: невже в когось є сумніви, що хворі на коронавірус не дотримуються самоізоляції? В мене питання: а хто ж виносить їм сміття, хто ходить до магазину, коли закінчився туалетний папір? Тому хворі – серед нас, вони он там купують миюче для посуду, а інший, он, стоїть і вибирає картоплю. 

Чим лікуватися

Це питання я постійно задавала своїй лікарці. І вона постійно твердила мені, що можна лікувати лише симптоми. Від кашлю призначила «АЦЦ». Від температури, якщо підніматиметься, -  жарознижуюче. Від нежитю і пиршіння в горлі – нічого. Вітаміни С, Д та інші, які часто призначають хворим для підтримки організму, на її переконання, посилене якимись-там дослідженнями, стан не покращували. «Проте можете пити, не зашкодить». А ще потрібно було багато-багато пити рідини.

До речі, було два симптоми, які реально нічим вилікувати не можна було – відсутність запахів та смаків. Особливо прикро це було тому, що пік коронавірусу припав на мій День народження. Я їла торт з полуницею і плакала, бо знала, що воно смачне тільки по памяті. Це здається дрібницею, але створює дискомфорт і гнітить. Ніби, зникла одна з небагатьох радостей в житті – радість насолоджуватися смачною їжею.

Паніка

Мені дуже прикро, але я, розважлива людина, піддалася паніці. Мої батьки постійно твердили мені, що потрібно лікуватися. Щоб я телефонувала лікарці і настоювала на лікуванні, «бо потім буде пізно і з ким залишаться діти». Це ж казали друзі, близькі. І я піддалася.

Тоді почався треш. Я сказала лікарці, що хочу пройти КТ, оскільки лише воно показове при коронавірусі, причому безкоштовне для всіх ним хворих. Під тиском моїх запевнень в тому, що кашель погіршився, а це було й справді так, вона мені виписала призначення і відправила по «Вайберу». Наступного дня я мала «в порядку живої черги» пройти те КТ в міській лікарні. Я не вірила, що мене пропустять за фото направлення у Вайбері, тому запитала, як можна дістати направлення вживу. Виявляється, в реєстратурі без проблем. А як дістатися до КТ? Мене повезе якась бригада?

Ні, немає бригади, яка повезе вас на КТ. Можна добиратися самому на власному авто. А як його нема – то…. увага… пішки або громадським транспортом! А це нічого, що я заражу інших людей в тролейбусі? На це питання відповіді не було. Проте я людина совісна. Вирішила, що попереджу всіх інстанції про те, що буду їхати в тролейбусі, бо ж нащо мені така відповідальність?

І коли я зателефонувала цим всім інстанціям, починаючи з обласних, виявилося, що КТ мені вже не треба. Цікавою була розмова з головним лікарем ЦПМСД, з лікаркою якого я підписала декларацію. Ця особа (не буду вказувати статі, щоб не стало зрозуміло, хто це) не повірила, що її підлегла могла порадити мені їхати громадським транспортом. Нащо взагалі вона мені призначила КТ? Я відповідаю, що це я натиснула на лікарку і попросила, бо вважаю, що моїми легеням гірше. І вуаля – ось вам новий протокол, щойно виданий, про який лікарка ще не знала, бо була у відпустці: КТ тепер роблять тільки тим хворим, які мають високу температуру і відхаркують жовтим та зеленим слизом. Що? То я маю почати вихаркувати свої легені, щоб мені врешті зробили те КТ?

Тож я почала вимагати у головного лікаря медичної допомоги не по телефону. От, скажіть: як лікар по телефону може визначити, чи достатньо в тебе кисню в крові, чи нема в тебе хрипів у легенях, чи тобі не гірше? Були випадки в медичній практиці, коли пневмонія розвивалася підступно, при температурі 37 – 37,5, яка в мене й була. Тож під моїм тиском моя сімейна лікар отримала розпорядження від головного приїхати до мене, послухати і оцінити мій стан. «Але врахуйте, що медики будуть в костюмах і всі ваші сусіди це побачать», - чомусь сказав мені головний лікар, ніби, відмовляючи від мого рішення.

Позитивні/негативні тести

Після відвідин мене лікарем, яка оцінила мій стан як той, що не потребує госпіталізації, я просто почала працювати з дому та чекати, коли ПЛР можна буде зробити повторно. Також я попросила лікаря призначити мені антибіотики десь на 13 день. Для профілактики. Я не хотіла, щоб до вірусної пневмонії, яку мала без сумнівів, бо всі коронавірусні її мають, просто хто у важчій, хто у легшій формі, отримала ще й бактеріальну. Пила «Бепантен» 5 днів та «Лактімак» для системи травлення.

Після них температура спала і я відчула себе краще. Щоправда потім знову піднялася до 37,2 – вище ні. Цікаво, що піднімалася на ранок, а спадала на вечір. Скачки температури закономірні при такому діагнозі. І навіть опісля деякий час, коли вже ти, ніби, й здоровий.

Так, потім я отримала ще один позитивний результат ПЛР-тесту. Цікаво, що мої результати приходили на другий же день, а результатів моєї доньки ми чекали всі чотири. 5 днів чекали результати знайомі.

Чому я хворію коронавірусом вже третій тиждень, коли моя 56-річна знайома, яку госпіталізували з цим діагнозом та задишкою в лікарню, видужала за тиждень? Саме так, їй зробили тест рівно за тиждень і виявилося, що вона здорова. Може, ліжок у відділенні бракувало? Або мої тести не були зроблені правильно. Сумніви розвіяв Роман Сафонов, який сказав, що все залежить від «дози» отриманого вірусу та опірності організму. І це не залежить від віку, хоча старші люди все ж зазвичай хворіють важче, а діти легше.

Третій ПЛР-тест вже мав негативний результат. Моя сімейна лікар цьому щиро раділа, як і я, і рідні. Я не бачила дітей чотири тижні загалом і дуже скучила. Я повернулася до нормального ритму життя, відчуваю тепер всі запахи і смаки. От коли ти дійсно насолоджуєшся кислою вишнею – коли до цього ти три тижні не відчував, що вона кисла.

Я так раділа, що в мене тепер є антитіла, але недовго. Виявилося, що вони можуть жити в організмі від 2 тижнів до 2 місяців. Та тепер я знаю: ця хвороба не така вже й страшна. Але мені смішно від теорії конспірологів про те, що коронавірус – це вигадка. Як на мене їм треба перехворіти, щоб упевнитися в тому, що це не так.


ПОВІДОМЛЯЙТЕ СВОЇ НОВИНИ В РЕДАКЦІЮ "РІВНЕ ВЕЧІРНЄ": Тел./Viber/Telegram: +380673625686

Читайте також