Понад 4 тисячі мешканців Рівного перебувають під адміністративним наглядом у міськвідділі міліції. Адміннагляд — це тимчасові примусові профілактичні заходи спостереження і контролю за поведінкою людей, звільнених з місць позбавлення волі. Число піднаглядних в останні роки не змінюється, тобто немає тенденції до збільшення їх числа.
Понад 4 тисячі мешканців Рівного перебувають під адміністративним наглядом у міськвідділі міліції. Адміннагляд — це тимчасові примусові профілактичні заходи спостереження і контролю за поведінкою людей, звільнених з місць позбавлення волі. Число піднаглядних в останні роки не змінюється, тобто немає тенденції до збільшення їх числа. Але за минулий рік, наприклад, лише 31 особа зі згаданого контингенту влаштувалася на роботу і ще п’ятеро — навчаються. Своє задоволення знайденою роботою висловили лише шестеро. Тому й не дивно, що велика частина їх зазвичай повертається туди, звідки вийшла, з винесеним звідти ж «букетом» хвороб. Серед піднаглядних міліції майже стільки звільнених з місць позбавлення волі, скільки хронічних алкоголіків і трохи менше наркоманів. Якщо хтось із цих людей раніше й володів спеціальністю, то після звільнення з місць позбавлення волі його на роботу візьме далеко не кожен — погана репутація, до того ж і втрата кваліфікації за час перебування за гратами тому не сприяють. Самі ж звільнені теж не ликом шиті, працювати за 350 гривень на місяць не хочуть, а висококваліфіковану роботу з високою платнею таким людям не пропонують. Якось міський голова Віктор Чайка розмовляв з одним із таких. Пропонував йому їхати в село, взяти землю і займатися фермерством. Співрозмовник зробив здивовані круглі очі і запитав: «А ти чому в село не їдеш?». На що п.Чайка відповів, що він, на відміну від звільненого з тюрми, має і дім, і роботу. До речі, про дім. Перед тим, як засуджений має повернутися додому, дільничний міліціонер відвідує його родичів і розпитує, чи згодні вони жити з ним після звільнення. Дехто відмовляється. Тоді установа виконання покарань сама пропонує, куди засудженому можна їхати жити й працювати. Якщо ж родичі згодні прийняти безталанного, їм доведеться потурбуватися про його долю. Більшу частину доби піднаглядному доведеться сидіти вдома — лише на 8 годин на добу у визначений час йому дозволено виходити з будинку. Таким людям необхідно щотижня реєструватися в міліції, їм заборонено перебувати у розважальних закладах і таких, де торгують спиртним, та виїжджати за межі міста в особистих справах. Водночас їм надають номери телефонів служби зайнятості, а також направлення на безкоштовне обстеження в тубдиспансері. На відміну від тубдиспансеру, інші медзаклади за обстеження та лікування вимагають грошей. У звільнених зазвичай є по кілька серйозних захворювань, а грошей на лікування, як і пристойної роботи, немає. Осіб, які невдовзі мають звільнити, готують заздалегідь — надають їм юридичні консультації, психологічно готують до вільного життя, зрештою, нагадують про елементарні правила поведінки. Управління виконання покарань в областях не беруть на себе прямих зобов’язань піклуватися про звільнених, але іноді дечим допомагають, якщо ті звертаються. Що ж до роботи, то влаштуватися важко практично усім звільненим, навіть молодим хлопцям. Суспільно-психологічна лабораторія «Суспільне народження» підготувала програму адаптації неповнолітніх, звільнених з місць позбавлення волі, за якою надає їм правову, іноді й матеріальну допомогу. Але перспективи у них, за зібраними лабораторією даними, невтішні. Самі знаєте, як чиновники ставляться до таких людей. Справедливо чи ні — судіть самі.
