Павло Сільковський — один з найвідоміших дитячих лікарів у Рівному. Зокрема, завдяки його роботі у закордонних клініках та активним дописам у соціальних мережах. Останні з них викликали чимале обговорення у Рівному перед Великоднем. Павло Сільковський попросив не засуджувати, а зрозуміти бабусь, які, попри всі карантинні заборони, хочуть йти до церкви.
«Хтозна, що вб’є їх раніше: COVID-19 чи смуток через заборону прийти до церкви на рокове свято?» — написав лікар і згадав, як ще кілька років тому з колегами добивався, аби рідних пускали до хворих у реанімацію. Цим дописом Павло Сільковський накликав на себе і чимало критики. Проте з висловлюваннями лікаря з моральної точки зору важко сперечатися. Про його позицію і те, як можна, на його думку, було б по-іншому проводити карантин в Україні, ми розпитали у лікаря детальніше.
— Мій допис був не про мене і навіть не стільки про бабусь, як про ставлення людини до людини, про нашу ментальність, — говорить пан Сільковський. — Часто ми якісь правила ставимо вище від почуттів, відчуттів, а інколи і вище від людини. І при цьому говоримо, що ми турбуємося. Тому як приклад я наводжу реанімацію. Колись людей у реанімаційні відділення теж не пускали через те, що «турбуються про пацієнтів, щоб тяжкохворим «не занести нічого ззовні». Але насправді, коли все змінилося, коли почали заходити рідні, батьки, то виявилося, що пацієнтам краще, коли рідні поруч. Тоді їхня психологічна рівновага і їхнє моральне благополуччя набагато краще сприяють одужанню, незважаючи на те, що справді якісь бактерії у відділення можуть занести.
Так само і у випадку з коронавірусом: потрібно вирішити, як зробити так, щоб у людей було якомога менше стресу. І якщо є частина людей, для яких життєво важливо піти до храму, яких мучитиме сумління, що вони не сходили до церкви, то, можливо, треба було просто організувати все так, щоб забезпечити їхню безпеку у храмі?
Це доконаний науковий факт: людина, яка у стресі, більш піддатлива до хвороб, аніж людина, яка спокійна, у моральному благополуччі. Закрити людей у їхніх домівках і постійно їм по телевізору розповідати, скільки людей заразилося, скільки померло, — це означає постійно підвищувати рівень їхнього стресу. Відповідно, це допомагати інфекції поширюватися далі.
— Карантинні заходи, зокрема, заборона гуляти у парках, перебувати дітям на ігрових майданчиках, правильні?
— На сьогодні ніхто до кінця не знає правди про коронавірус. Ми говоримо, оперуючи даними, які є нині, але вже за місяць будуть нові дані, й інформація, яку я кажу сьогодні, може виявитися не зовсім точною. Але сьогодні можу сказати, що карантинні обмеження у нас перебільшені.
Найважливіше у боротьбі з пандемією — масове тестування, аби виявити хворих, носіїв та ізолювати їх. Але потрібно враховувати, що Україна навіть при всьому бажанні не може забезпечити себе стількома тестами, скільки нам потрібно. У цьому не можна звинувачувати владу — тестів просто не вистачає. Але ми можемо робити дві інші речі, аби зупинити поширення вірусу: дотримуватися фізичної дистанції та особистої гігієни. Всі науковці сходяться на тому, що під час кашляння чи чхання коронавірус не летить далеко — максимум на 1,5-2 метри. Тобто якщо тримати дистанцію між людьми, то не зможеш заразитися повітряно-крапельним шляхом. Проте вірус падає на поверхню і може зберігатися там тривалий час. Торкнувшись до зараженої поверхні, людина може занести вірус до рота, носа чи очей. Тому якщо тримати дистанцію та не торкатися непомитими або непродезінфікованими руками обличчя, це на 99% гарантія не заразитися. Ось і все. Немає проблем з прогулянками парком чи вулицями — просто дотримуватися дистанції.
Інший важливий момент: люди мусять контактувати, вони повинні йти на вулиці й отримувати якусь дозу цього вірусу. У нас немає вакцин, і у найближчому майбутньому їх не буде, тому більшість має проконтактувати з вірусом і виробити імунітет. Тільки тоді його циркуляція припиниться. Тому що ізоляція — це всього-на-всього розтягування у часі епідемії. Коли б не зняли карантин, люди вийдуть на вулицю — і буде продовження епідемії. На коронавірус не впливає температура, як на сезонний грип, який влітку не дошкуляє. Якщо ми бачимо, що не має колапсу з переповненими лікарнями, то карантин можна було б послаблювати. Поступово потрібно вже частину заходів знімати, особливо щодо дітей та молоді. Доведено, що діти і молодь у більшості переносять хворобу у безсимптомній або легкій формі. То який сенс тримати і не пускати їх на роботу, на навчання?
Маю знайомих у міському інфекційному відділенні. Так, відділення переповнене, але ким? Немає нікого на апараті ШВЛ, на щастя. Багато хворих уже не мають симптомів, хочуть додому, але у них досі ПЛР-тест позитивний — і за нашими протоколами їх не виписують. Є кілька тяжких хворих, але це ж 250-тисячне місто і ще й райони. Таке й у сезонний грип було.
— Утримування дітей «у чотирьох стінах» матиме негативні наслідки?
— Якщо дитина перебуває весь час вдома, то більшість часу вона проводить за комп’ютером, планшетом, смартфоном. Але дитині для того, щоб розвиватися, потрібно проявляти фізичну активність, бігати. Якщо вона цього не робить, це не лише негативно впливає на її фізичний стан, а й на психологічний. А по-друге, у закритому просторі швидше розвиваються хвороби. У світі не один коронавірус: є стафілококи, стрептококи, інші бактерії та віруси, концентрація яких у закритому просторі збільшується, і ймовірність дітей захворіти зростає.
Дітям не небезпечно виходити на вулицю. Є застереження, що вони можуть принести коронавірус для старших людей у родині. Але у цьому випадку можна було би більшу відповідальність покласти саме на такі сім’ї, щоб вони думали, як ізолювати старших родичів, а не просто примушувати всю країну сидіти вдома, бо якась частина живе зі старшими родичами.
Моя позиція така: молоді люди мають бути на вулиці, вони мають контактувати, отримувати цей вірус і виробляти імунітет. Тому що рано чи пізно це станеться. А якщо це все одно станеться, то нехай би сталося раніше: перехворів — і далі живеш.
Я часто зустрічаюся з людьми, які кажуть: ви чули, на сусідній вулиці коронавірус. А як торік на сусідній вулиці був грип, то що? Я не кажу, що грип і коронавірус однакові. Коронавірус потужніший, але якщо ти дитина, молода людина чи навіть людина середнього віку без супутніх захворювань, то нічого страшного для тебе немає. Не треба дивитися на хворих на коронавірус як на прокажених. Єдине, що людям, які мають букет інших захворювань або є старшого віку, потрібно проявляти свою самосвідомість та самоізолюватися.
В Ісландії, наприклад, тестують всіх підряд, і там виявили, що 60% абсолютно здорових людей, яких вони протестували, вже мають антитіла до коронавірусу. Тобто вони перехворіли і навіть про це не знали. Можливо, і багато хто з нас вже має антитіла. Виглядає все так, що циркуляція вірусу в Україні розпочалася задовго до того, як ввели карантин, ще у січні-лютому.
Мені подобається досвід Швеції, де не запроваджували карантин. Там працюють школи, дитсадки, транспорт — і нічого, живуть. Уряд там говорить те, що відповідає дійсності, та не перевищує своїх повноважень. А це збільшує довіру населення. А у нас більшість обмежень, які ввів уряд чи ОДА, запроваджено з перевищенням їхніх повноважень. А коли бачиш, як десять поліцейських ведуть чоловіка, який перепливав Дніпро, або санітарний лікар говорить, що під’їзди дезінфікують, аби люди психологічно відчували, що це все не просто так, то про яку довіру до влади можна говорити? Коли люди стоять перед магазинами, на цьому не акцентують увагу, а коли перед церквою, то акцентують. Чому «Епіцентр» може працювати, а інші будівельні магазини — ні? Як на мене, з дотриманням санітарних норм мали би всі працювати.
Окрім того, є інший дуже важливий момент. У лікарнях не роблять планових оперативних втручань. Але планові — це не те саме, що неважливі. Наприклад, в онкодиспансерах є втручання, які начебто і планові, але якщо їх не робити місяць-два, стан людини значно погіршиться, для багатьох уже буде запізно робити щось після карантину. І ніхто не буде рахувати, скільки людей через це помре. Днями мені розповіли про знайому, в якої були камінці у нирках і сильні болі. Її планову операцію перенесли. Через знайомства вона просила, домовлялася, аби її операцію написали як ургентну. Це безглуздість повна.
