Нещодавно я пережив культурологічне потрясіння. Ввів мене у стан здивованого розчарування останній роман найзнаменитішого представника укрсучліту Андрія Куркова — "Львівська гастроль Джимі Хендрікса" (надалі ЛГДХ). Досі я не був знайомий із творчістю цього уславленого метра літератури, про якого розповідають багато цікавого. Курков, наприклад, за версією одного із видань, входить у сотню найвпливовіших українців сучасності (поряд із Януковичем, Ахметовим, Іванющенком, Кличками і т.д.).
Нещодавно я пережив культурологічне потрясіння. Ввів мене у стан здивованого розчарування останній роман найзнаменитішого представника укрсучліту Андрія Куркова — "Львівська гастроль Джимі Хендрікса" (надалі ЛГДХ). Досі я не був знайомий із творчістю цього уславленого метра літератури, про якого розповідають багато цікавого. Курков, наприклад, за версією одного із видань, входить у сотню найвпливовіших українців сучасності (поряд із Януковичем, Ахметовим, Іванющенком, Кличками і т.д.). Відомий історичний вислів "Пастернака я не читав, але засуджую", у моєму випадку виглядав навпаки: Куркова я не читав, але поважаю. Як було не поважати бідного, як церковна миша, літератора із підозрілої України, який, закохавшись у англійську дівчину, пообіцяв її прагматичному татусеві-англійцю стати знаменитим і багатим письменником. Отримавши як аванс наречену-іноземку, хлопець дотримав слова, даного родичу — став і заможним, і успішним, і відомим на весь світ українським зятем невідомого світові англійця. На сьогодні автор 30 книг вважається у Європі російськомовним письменником №1. Він першим із письменників пострадянського простору увійшов у європейську топ-десятку. Другою і останньою є Людмила Уліцкая зі Санкт-Петербургу. За його сценаріями зняті понад 20 фільмів, з яких 8 — повнометражні художні стрічки. Сценарій картини за романом "Приятель покійника" увійшов у трійку кращих європейських сценаріїв 1997 року. Його книги перекладено тридцятьма мовами світу, їхній тираж сягнув понад 4 млн. екземплярів. Статті Куркова друкує Нью-Йорк Таймс та газета Известия. З його творами знайомляться у Сорбонні та університетах Гренобля, Лозанни, Сіетла, Каліфорнії, Майямі, а сам письменник та сценарист викладає у кіноінституті ім. Карпенка-Карого. Чи може за таким блискучим "портфоліо" маскуватись посередній письменник? До недавнього я вважав — ні! Випадково прочитана ЛГДХ пролилась на мою голову холодним дощем і змила ще одну ілюзію. Успішний Курков виявився дуже великою і дуже гарною мильною бульбашкою. Я і не сподівався від нього майстерності улюблених класиків Набокова, Бабеля, Булгакова, Платонова, Стругацьких. Але, принаймні, це мала б бути література на рівні Сорокін-Пєлєвін-Єрофєєв, до літературної вправності котрих у мене ніколи не виникало жодних претензій. Я міг бути рішуче не згоден із змістом їхніх творів, але із формою — ніколи. У випадку Куркова мене не влаштовує ані форма, ані зміст. ЛГДХ — це типова для письменника суміш із реалізму та сюрреалізму, оздоблена чорним гумором. Львів'яни зіштовхуються із незрозумілим аномальним явищем — начебто матеріалізованими літературними фантазіями письменника Юрка Винничука. Буйна фантазія останнього загрожує старому місту. Для боротьби із результатами творчості редактора Пост Поступу об'єднуються колишній співробітник кдб та його непримиренний опонент, патріарх львівських хіппі Алік Олісевич. У творі, присвяченому Львову, автор демонструє потужну фантазію, слабенькі фабулу із інтригою та абсолютно нікчемну літературну мову. Роман щільно зітканий із банальностей та штампів: "во рту пересохло", "глаза округлились", "губы искривились", "от счастья захватило дух", двічі на одній сторінці "стает не по себе", "Оксана была в шоке" (точнісінько таку фразу я нещодавно почув від продавчині продовольчого ринку і це була, як ви зрозуміли, не цитата), "захлопали крыльями испуганные роком голуби" (мається на увазі рок-музика), "Рябцев бросил вверх строгий глаз" (у розумінні погляд). Над такими майстрами слова, як Курков, брати Стругацькі познущались ще на початку 60-х у сатиричному романі-фентезі "Понедельник начинается в субботу" під час подорожі героя в описуване майбутнє. Курков визнає: "Я не пишу реалістичні речі. У мене все побудоване на фантастиці. Не на науковій фантастиці. Наукова фантастика як жанр вже померла". Чи померла НФ — питання спірне. Але те, що далеко не кожен може плідно працювати у цьому жанрі — це точно. Значно простіше і легше плести сюрреалістичну нісенітницю або вигадувати примітивні казки для дорослих (не якісні — як Стівен Кінг, а саме примітивні). Цікаво було б, якби Курков зрадив своєму безвідмовному, мов АК-47, сюрреалізму і написав ЛГДХ у стилі наукової фантастики. Підозрюю, це було б щось на зразок: "По улице с громкими криками бежали Алик Олисевич и Юрко Винничук. За ними гнался паукообразный механизм. Судя по крикам преследуемых, это был самопрограммирующийся киборг на тригенных куататорах с обратной связью…" До речі, львівсько-курковські хіппі на символічній могилі Хендрікса на Личаківському цвинтарі чомусь пишуть на надгробку Jimy Hendrix, а не Jimi Hendrix (Jimi — сценічне ім'я-бренд легенди). Jimmy — це Рage, а Hendrix — це Jimi. Професійний перекладач Курков, називаючи роман іменем Хендрікса, навіть не знає, як насправді пишеться його ім'я. У цьому — весь Курков і його фальшива література.
