«За гроші й дурень фестиваль зробить, а ви спробуйте так, як ми», — ця фраза, сказана одним з членів журі Десятого рок-фестивалю «Тарас Бульба», схоже, щороку стає лейтмотивом усього фестивального «бульбівського» марафону. Обмежений бюджет, який майже ввесь формується з коштів міського бюджету Дубна, і відсутність потужних спонсорів не дозволяють цьому фестивалю в організаційному плані хоч трохи наблизитись до європейського рівня. Але організаторів це, очевидно, не зовсім хвилює. Вони кажуть: «Тарас Бульба» — єдиний в Україні фестиваль, який шукає молоді рок-таланти, а не привозить дорогих і вже розкручених «зірок». А тому є найживішим і найкращим»…
«Тарасобульбівськ» Для дубенської влади «Тарас Бульба» — не лише зайвий головний біль, купи сміття й посилена робота «швидкої» та міліції, а також і певна «фішка», яка дозволяє місту бути відомим хоча б у середовищі рок-музикантів. Тому й фінансування проекту бере на себе міська рада, її на афішах представляють як «генерального спонсора». Свого часу для екс-»мера» Віталія Никитюка обіцянка відродити відомий у 90-х роках фестиваль стала передвиборчою «родзинкою». Очевидно, у нового міського голови Леоніда Дудка іншого варіанта, як продовжити справу свого попередника, не було. Ось тільки різниця між першими фестивалями та нинішніми суттєва. Якщо раніше «Тарас Бульба» був явищем національно-соціальним, то тепер він перетворився на суто музичний проект, який викликає цікавість лише у тих, хто музику не просто слухає, а нею живе. А ось самим дубенчанам доводиться миритися з тим, що на три липневі дні звичайний уклад міста кардинально порушується. І навіть слова міського голови про те, що йому не подобається той контингент, котрий збирається в місті, змінити ситуацію не зможуть — жартома члени журі фестивалю пропонують на декілька днів перейменовувати Дубно на «Тарасобульбівськ», оскільки мешканців цього нового міста легко відрізнити від звичайних людей за кількістю металевих предметів на одязі, довжиною волосся, розмальованим обличчям та майже завжди нетверезим виглядом. Глядачі цієї категорії у «Тарасобульбівську» мешкають переважно в неорганізованому наметовому містечку поблизу напіврозваленого стадіону «Спартак». Близько сотні наметів, у яких вночі може «утрамбуватися» чоловік сім (якщо це двомісний намет), розташовані хаотично. Ніяких туалетів, лише неподалік стоїть одна водна колонка, де «рокери» (далеко не всі) чистять зуби та миють голови. Харчуються «чим Бог послав», основа раціону — мівіна та сардельки. Цього року з’явився навіть свій, фірмовий напій — рівенський пивзавод випустив ексклюзивну партію пива «Тарас Бульба» винятково на період фестивалю. Головний розважальний заклад «Тарасобульбівська» — рок-н-рольний бар «Альт». У невеликому й затишному барі години з четвертої починають виступати колективи, які або лише готуються, або вже відспівали (чи відкричали) свої пісні на головній сцені. Ближче до вечора компанії «патлатих» збираються праворуч від сцени. Звичайні глядачі, мешканці Дубна, у той бік намагаються не ходити, побоюючись стати жертвою «божевільних танців» розкомплексованих підлітків.
У боротьбі з «хохлізмом»… Для молодих рок-гуртів «Бульба» останні декілька років — це можливість засвітитись перед колегами по цеху та отримати карт-бланш на інші, фестивальні та клубні сцени. І, звісно, у разі перемоги, безкоштовно записати альбом. Так було з минулими «гран-прістами» — франківською «Карною», київським «Оркестром Янки Козир», який «не вилазить» з Європи, львівськими гуртами «Ніагара» та «Анна», котрі в «тусовці» альтернативної музики вже стали «зірками». Фестиваль 2007 такий шанс може надати ще одній львівській команді — гуртові «Кожному своє», який минулого року змагався, але не виграв. Цього разу шанси у команди були значно вищими — у музичному плані фестиваль став «легшим», при відборі учасників, а таких турів було аж три, журі орієнтувалося на більш доступні масовому слухачу команди. Перемога львів’ян викликала у багатьох музикантів-конкурентів іронічну посмішку — знову перемогли музиканти, наближені до незмінного голови журі фесту — львів’янина Юрія Шарифова. Дехто навіть стверджував, що ніби минулого року Шарифов обіцяв хлопцям з «Кожному своє» — в 2007 році ви обов’язково переможете. Як би там не було, але львів’яни забрали собі ще й спеціальні призи «кращий вокал», «кращий барабанщик» та «кращий клавішник». А Шарифов при цьому виправдовувався — мовляв, серед «арбітрів» значно більше киян, а львів’янин — лише він один, а тому ніякої протекції тут бути не може. Основну роль при визначенні переможця відіграє професійність і виконавський рівень львівських музикантів. Ще один представник Галичини, гурт «Сьоме Небо», залишив Дубно з двома призами — дипломом ІІІ ступеня та нагородою «кращий гітарист». Окрім цього, перша премія поїхав Кременчук разом з гуртом «Pins», а друга дісталася «важкому» колективу «Slap» з Луцька. Член журі Сергій Шишкін перевагу «західняків» пояснює просто — у колективів зі Сходу поняття «український рок», ідейний фундамент «Бульби», асоціюється з «хохлізмом» та суржиком. Тобто для «Тараса Бульби» такі музиканти — не клієнти.
Не наш «хед-лайнер» Англійський музикант Шон Карр, більш відомий у народі як зять Юлії Тимошенко, своєю персоною зробив фестивалю велику рекламу. Подивитись на «зіркового зятя», гурт якого «DVS» завершував фестиваль, зібралася, мабуть, рекордна кількість глядачів — за приблизними підрахунками, свідками гала-концерту стало від семи до десяти тисяч чоловік. Англо-українська «банда» відіграла драйвово та якісно, Карр традиційно поскидав з себе одяг і за декілька хвилин встиг змокнути. Після концерту, швиденько оминаючи натовп бажаючих доторкнутися до «зірки», соліст «DVS» сів в авто та поїхав у готель, де у компанії дружини Євгенії Тимошенко зізнався, що був вражений побаченим — настільки йому сподобалась атмосфера. А вона в «Тарасобульбівську», на думку деяких знавців, завжди відповідає духу рок-н-ролу.
