Особисто я ніколи не матюкаюсь і не вживаю так званої "ненормативної лексики". Тому намагаюся не потрапляти туди, де так розмовляють. Але не виходить — на матчах київського "Динамо" вже другий десяток років над трибунами "ультрас" переможно лунає слово "х…й". Як це сталося, коли почалося?
До початку 2000-х фанати на футболі "нехороших слів" не вживали. Найбільше, що вони собі тоді дозволяли, це гукнути "атакуй нє атакуй — всьо равно получішь … шайбу". Все змінилося після того, як до влади в Росії прийшов Путін. Саме з його появою став публічно виступати музичний гурт "Ленинград", чиї "матюкальні" пісні до цього ходили лише у записах. Згодом про те, що "вже можна", дізналися й російські футбольні фанати. І понеслося.
До України звідти прийшли дві "кричалки" або, як їх тепер називають — "заряди" фанатів московського "Динамо", нашвидкуруч перероблені київськими "ультрасами". Сучасні київські підлітки, які волають на стадіоні ці "заряди" услід за своїм лідером, поняття не мають, що таке "Торпедо" чи ЦСКА, про які згадується у цих "зарядах". Головне для них — на весь голос і при всіх прокричати слово "х…й", наявне в обох московських "шедеврах". Ну, підлітки, вік такий. Але чому на стадіоні? Чому вслід за вигуками "Слава Україні", "Слава нації!", "Україна — понад усе!" київські "ультраси" вигукують брудні московські гасла?
Упевнений, це невипадково. Коли з трибун уболівальників київського "Динамо" звучать московські "х…ї", значить, це комусь дуже треба. І навпаки — коли комусь не треба, та чи інша "кричалка" зникає з репертуару наших "ультрасів". Чи помітили ви, що на останніх матчах "Динамо" жодного разу не було чути пісні "Путін — х…йло!". Невже ця пісня сьогодні менш актуальна? Ще раз наголошую — просто так нічого на трибунах не відбувається.
