Першою казкою Рити була невесела історія Олександра Дюма-молодшого "Дама з камеліями". Саме героїню цього роману звали Маргаритою Готьє. Другою казкою Рити виявився сумбурний монолог медсестри Лілі на початку фільму Кіри Муратової "Захоплення". Акторка Рената Літвінова, вбрана у білий лікарняний халат, нервово заламуючи руки, розповідала історію смерті якоїсь Маргарити Готьє і про те, як цинічний патологоанатом "бичкував" недопалки цигарок у нутрощах своїх пацієнтів.
Першою казкою Рити була невесела історія Олександра Дюма-молодшого "Дама з камеліями". Саме героїню цього роману звали Маргаритою Готьє. Другою казкою Рити виявився сумбурний монолог медсестри Лілі на початку фільму Кіри Муратової "Захоплення". Акторка Рената Літвінова, вбрана у білий лікарняний халат, нервово заламуючи руки, розповідала історію смерті якоїсь Маргарити Готьє і про те, як цинічний патологоанатом "бичкував" недопалки цигарок у нутрощах своїх пацієнтів. Стрічка вийшла на екрани у 1994 році і принесла Літвіновій славу найкращої дебютантки року. Третя казка Рити з'явилась у 2012 році, і знову казкаркою виявилась Рената Літвінова. Зачарована Еросом і Танатосом кінодіячка, тепер вже як багатофункціональний продюсер-режисер-сценарист-дизайнер-актриса, розгорнула коротеньку сцену з муратовського фільму про смерть Маргарити Готьє до масштабу повного метра і назвала кінострічку "Остання казка Рити". Зрештою, нічого спільного, окрім імені та неминуче сумного фіналу, героїня Літвінової і персонаж Дюма-сина не мають. Остання картина-казка Ренати за жанром є поетичною фантасмагорією і водночас трагікомедією, яка торкається делікатної теми смерті. Проте торкається не надто делікатно, а бурлескно, буфонадно і балаганно. Містична картина про походження потойбічних сил у невідремонтованій лікарні взяла участь у Московському кінофестивалі, заслужено нічого не завоювала, але була помічена і глядачами, і кінокритиками. Ще б пак, Літвінова є культовою персоною у російському культурному просторі. Заслужена артистка Росії, володарка двох "Кінотаврів" завдяки яскравому іміджу, специфічній моториці рук, манері говорити і легкому шарму особи "не від світу цього" стала не лише іконою стилю, але і об'єктом численних пародій. Її життя — під пильним оком журналістів. Не дивно, що й шлюб з олігархом Леонідом Добровським не залишився непоміченим. Не обійшлось без рокової (з наголосом на першому складі) жінки. Темпераментна рок-легенда Земфіра Рамазанова відбила Ренату у власника... чотирьох заводів. Власне творчий, подружній тандем і створив "Останню казку Рити". Земфіра нарівні з подругою фінансувала і продюсувала картину, написала музику та декілька пісень. Одну з цих тематичних пісень під назвою "Любов як випадкова смерть" голосом Земфіри співає сама Літвінова, тобто її інфернальний персонаж — Смерть. Рената Літвінова в образі чарівної, стильної Смерті, прибуває через "вікно" на кордоні світів на грішну Землю. Її місія — підсолодити останні земні дні тяжкохворої пацієнтки і супроводити нещасну відомо куди. Щось подібне ми вже бачили у голлівудському хіті "Знайомтесь, Джо Блек". По душу Ентоні Хопкінса Смерть прибувала у тілі сексуального, тоді ще молодого Бреда Пітта. Літвінова–Смерть напрочуд весела, комунікабельна, привітна, дотепна, відкрита, щира і турботлива сутність. Смерть влаштовується у лікарню медсестрою під ім'ям Тані Неубивко і підтримує зв'язок із потойбічним Центром з допомогою ретрорадіоприймача, тим самим нагадуючи Штірліца з його позивними "Юстас-Алексу". Рапорти нелегалки-інферналки Центру підкупають щирістю: "У світі людей я намагаюсь поводитись як людина. Не можу відмовитись від алкоголю — це в лікарні традиція. Не можу відмовитись від побачень із чоловіками, у зв'язку з чим моя земна оболонка дещо постраждала і навіть була пошкоджена". Однак у кінотеатр не поспішайте, зважте — чи ваш це фільм? По-перше, картина Літвінової-Рамазанової все-таки артхауз, до того ж у стилі Кіри Муратової. По-друге, це "жіноча" картина. По-третє, це напіваматорська робота, яку знімали на два фотоапарати МАРК-2 декілька студентів операторського факультету ВГІКу. Будемо відверті, незважаючи на фентезійність сюжету, перед нами далеко не "Хоббіт", а скоріше авангардний телеспектакль. Поетизація смерті на фоні жалюгідної реальності — явище не нове у мистецтві і ще наприкінці ХІХ століття отримало назву — декаданс. Якби цю декадентську маячню зняв хтось інший, боюсь, йому було б непереливки від кінокритиків. Літвіновій дозволено знімати що завгодно і як завгодно, тим більше за власний кошт. Прихильникам кінодіячки взагалі достатньо одного факту — фільм Літвінової з Літвіновою і крапка. Тому на запитання, про що власне картина, правильною буде й альтернативна відповідь — про Ренату Літвінову. Наприкінці картини, перебуваючи на порозі смерті, Маргарита Готьє кличе подругу-лікарку на ім'я Надія: "Где Надежда?". Враховуючи атмосферу стрічки, так і хочеться підіграти й акторці, і сценаристці: "Оставь надежду всяк сюда входящий…"
