Микола Мащенко: «Глядач вже відвик від українського кіно»

1815 0

Ми у соцмережах:

Микола Мащенко: «Глядач вже відвик від українського кіно»

Українське кіно нині у занепаді. І це не новина. Якщо в Україні зараз щось робиться, то переважно за гроші російських або, що рідше, американських продюсерів. Вітчизняна індустрія якщо й тримається, то на іменах кінематографічних «динозаврів» а-ля Богдан Ступка. Одним з таких є Микола Мащенко, колишній директор кіностудії ім.Довженка, автор таких знаних фільмів, як «Овід», «Вінчання зі смертю», «Як гартувалась сталь». У Рівне маестро приїхав презентувати новий кінотеатр та свій вистражданий фільм «Богдан-Зиновій Хмельницький», який знімався сім років. Режисер каже, що українські фільми з’являються надзвичайно рідко, в чому вина насамперед держави.

— За 13 років ми зробили 149 фільмів. Звісно, різної тематики та якості. Багато з них отримали міжнародні премії, але ці стрічки ніде не показують. В Україні не залишилось жодного державного кінотеатру, всі вони приватні й усі мають угоди з американськими прокатниками. Останні не лише інвестували гроші у переобладнання українських кінозалів, а й постачають сюди переважно голлівудський продукт. Зрозуміло, що українському кіно пробитися туди не так легко. — Ви кажете, що українським фільмам важко пробитися на екрани, хоча російське кіно вже намагається конкурувати з Голлівудом. Що потрібно зробити українському кінематографу для цього? — Перш за все, необхідне масове кіновиробництво — щоб у нас створювали стільки картин, як в Росії. А для цього потрібно, щоб уряд виділяв мільйонні, причому в доларах, асигнування на виробництво фільмів, які створюються на замовлення держави. По-друге, треба цей продукт десь показувати. Якось на прем’єрі мого фільму відбулася розмова режисера фільму про Андрея Шептицького та директора львівського кінотеатру. Митець запропонував директору матеріал, рекламні буклети, афіші, а той відповів, що у них вже на декілька місяців сплановано 70 фільмів. Це я до того, що не так легко сучасному українському фільму потрапити на великий екран. А ще одна проблема — глядач вже відвик від наших стрічок. Тобто ми змушені з нуля відроджувати любов українського глядача до нашого, українського кіно. Проте починати з чогось потрібно. — А вже почали? Як змінилася ситуація в кінематографі останнім часом? — Коли я кажу, що у нас мало знімається фільмів, я маю на увазі державне замовлення, оскільки такі проекти доволі недешеві, як «Богдан Хмельницький». У нас є багато гарних митців, режисерів, операторів, художників, які працюють у сотнях фільмів, але, щоправда, знімаються вони на замовлення московських продюсерів. Наприклад, багато моїх учнів працюють зараз в столиці Росії. Режисери є, але в Україні їм нема поля для роботи. Відродження українського кіно я бачу в політиці фінансування владою кіно на державне замовлення. — На вашу думку, більше фільмів можна зробити за рахунок держави чи за кошт приватних інвесторів? — Подивімося на Росію: там діє багато законів, які роблять інвестиції у кіно вигідними для багатих людей. Тобто там створені умови для розвитку. У нас таких умов немає. Інвестор каже: я вам дам два мільйони. З них держава тільки ПДВ забере на 800 тисяч. Студія забере 20 відсотків, потім ще раз держава відрахує собі у зарплатний фонд. І що залишається? Влада повинна створити пільгові податкові умови для кінематографа. Щось у цьому сенсі ніби робиться, але конкретного закону поки немає. Коли він з’явиться, в українське кіно одразу попливуть гроші. До того ж, можливо, варто спрямовувати певний відсоток від показу іноземного кіно на розвиток вітчизняного. Зокрема, у Франції, де потік зарубіжних фільмів величезний, 12 відсотків йде на французьке. — Тобто питання лише у грошах? — Ні, потрібно, крім того, ще й виховувати армію професійних і якісних сценаристів. Це важлива для кіно професія. — Ви презентували «Богдана Хмельницького» на фестивалі в Каннах. Як його зустріли? — Фільм прийшло подивитись багато людей, я не чув, щоб його або хвалили, або сварили. Великого резонансу ми не відчули. І це не дивно. Якби у мене грали відомі актори, все було б інакше. Наприклад, якби на роль князя Вишневецького погодився, наприклад, Ді Капріо, це була б світова сенсація. Але до такого актора варто йти з гонораром не менше 19 мільйонів доларів. Проте такі витрати інколи є виправданими, оскільки на фільм з участю Ді Капріо піде зарубіжний глядач. Адже він йде не на режисера, а на улюбленого актора. Якщо хочеш потрапити на світовий екран, одну з ролей варто віддати відомій «зірці».


ПОВІДОМЛЯЙТЕ СВОЇ НОВИНИ В РЕДАКЦІЮ "РІВНЕ ВЕЧІРНЄ": Тел./Viber/Telegram: +380673625686

Читайте також