У часи комуністичного поневолення люди чомусь масово писали листи до газет. Це підтвердить кожен, хто працював тоді у пресі партократів (іншої преси не було). На стіл кожного кореспондента періодично лягали листи від читачів зі скаргами на водопостачання, телефонний зв’язок, роботу транспорту і таке інше. На всі ці листи за законами тих часів слід було відповідати, що завдавало непотрібного клопоту.
Виключенням були листи із віршами – людей, які вважали себе поетами, тоді теж вистачало. Я в поезії нічого не тямлю, тому жодного з тих численних віршів не пригадаю. Запам’яталося інше – чи не до кожного з таких листів прикладалося фото автора, точніше авторині. На тих фото, більшість з яких були зроблені для віньєтки на пам'ять про закінчення восьмого чи десятого класу, були досить молоді дівчата із замріяним поглядом. Мій колега Анатолій, який, на відміну від мене, був тоді неодружений, періодично зацікавлювався отими молодими і гарними, як на його смак, поетесами. Одну з них навіть запросив якось до редакції.
На запрошення прибула огрядна тіточка, яка була щонайменше втричі старша за саму себе на фото, надісланому з віршами.
Як я потім зрозумів, це явище було тоді масовим. Численні місцеві поетеси, як мені здалося, мріяли побачити в газеті не стільки свої вірші, скільки своє фото. І обирали найкраще, забуваючи при цьому, що вже давно так не виглядають. Чому ні? У тодішніх газетах все зображалося краще ніж в житті. То чому поетеса з Гощі чи Квасилова не могла послати до газети своє дівоче фото, зроблене років двадцять чи тридцять тому? Душа ж вона завжди молода! Завжди хоче краси і кохання! Звісно, що більшість тих поезій так і залишалася у редакційних шухлядах разом із фотопортретами, які так і не побачили тисячі читачів тодішніх газет.
Я віршів ніколи не писав, тому моє фото, як жартувала моя незабутня мама, могло з’явитися в газеті хіба що під рубрикою «Їх розшукує міліція». Але і з цим якось не склалося. А шкода – у мене збереглася фотографія, яку мені зробили рівно п’ятдесят років тому у фотоательє неподалік пивзаводу. Віршів під це фото я так і не написав тому дивіться просто так. Коли що – напишіть самі. Нагадую, що це фото 1983 року і я одружений!
