Як на мене, відповідь набагато простіша – той футбол, у який грають команди в рамках української, прости господи, «прем’єр-ліги», і той, у який грають за межами нашої благословенної вітчизни, є двома різними видами спорту. Тож коли наші команди виходять грати не з собі подібними, вони виявляються неконкурентоздатними навіть на тлі далеко не найсильніших команд далеко не провідних футбольних чемпіонатів.
Тому що ніде, окрім нас, футболісти не намагаються відірвати супернику ноги у боротьбі за м’яч. Ніде, окрім нас, нападник, опинившись біля чужих воріт, прагне не йти далі і забивати, а впасти, імітуючи порушення проти себе щоб призначили одинадцятиметровий, або пробити навмання у натовп суперників аби потім верещати «Рука!», вимагаючи того самого пенальті. Ніде, окрім нас, арбітри не тягнуть за вуха до чемпіонства одну команду, а потім іншу, роблячи це відкрито і з задоволенням. Ніде немає календаря чемпіонату, ігри якого починають переносити ще до початку змагань. Ніде не проводять ігри в денний час робочих днів аби їх побачило якогомога менше людей. Ніде, окрім нас, ігри футбольного чемпіонату транслює по телебаченню невідомо хто і невідомо де! Можна продовжувати, наголошуючи при цьому, що у нашу версію футболу не грають тепер не лише у Європі, а навіть у Казахстані!
Хто відповідальний за це, з кого запитати за повний провал наших клубів, якого ще не знала історія? Відповідальних немає! Тому що немає у нас ніякої «прем’єр-ліги», яку так пафосно створювали п’ятнадцять років тому за московським зразком. Про «професіональну футбольну лігу», яка опікується футболом нижчих дивізіонів, краще не згадувати. Вже не перший рік за цими назвами практично нічого немає – всім керує колишня Федерація футболу, яка невідомо навіщо перейменувалася на Асоціацію. Точніше керувала. Тепер, коли голові футбольної асоціації не до футболу, він вивчає матеріали кримінального провадження проти себе, знаходячись у СІЗО, нашим футболом ніхто не керує! Продовжують ходити на роботу співробітники Асоціації, складаються плани роботи, календарі змагань та все інше, виписуються відрядження. Але за це ніхто не відповідає! Нема з кого запитати! Всі поводяться так, ніби нічого не трапилось. Чому ні? Все якось котиться по інерції, всі ніби зайняті. А тим часом наш футбол потихеньку скочується до рівня Мальти чи Північної Македонії, команди яких наша національна збірна перемогла нещодавно у драматичній боротьбі.
Я не буду прямо тепер пропонувати рецепти оздоровлення нашого футболу, аби не виглядати як та бабуся біля під’їзду, що знає відповіді на всі запитання. Я хочу лише щоб за наш український футбол хтось особисто конкретно відповідав. Із останнього інтерв’ю Сергія Реброва ми дізналися що на посаду тренера національної збірної його запросив якщо не сам президент Володимир Зеленський, то щонайменше Андрій Єрмак. При цьому прізвища свого формального роботодавця Андрія Павелка сам Ребров жодного разу не вимовив. І це ще раз підтверджує фактичну «безголовість» нашого футболу. Не Єрмаку ж його очолювати! Саме в цьому я бачу головну проблему нашого футболу, а провал наших команд в єврокубках є лише її наслідком.
