Врешті на мене звернула увагу касирка і запитала про мету моїх дивних пересувань торговими залами. Я пояснив, що хочу води. У відповідь продавчиня вказала мені на маленький зовні непомітний прохід, який вів до приміщення, яке попередні власники, швидше за все, використовували як комору. Отам я все й побачив – ряди полиць із пивом, водами, соками були лише початком шляху, що вів до щедрих полиць із горілкою! Ну що я вам розповідаю – самі ці полиці щодня бачите у кожному магазині! Тоді я згадав мою розмову з одним французом марокканського походження, який прибув до України вперше і не був знайомий з нашими реаліями. Здавалося, чим можна здивувати француза? Виявляється, можна! Мій співрозмовник був у шоці від різноманіття і головне – кількості горілки у наших магазинах. Справді, у Франції та інших європейських країнах, за виключенням братньої Польщі, горілка взагалі на полицях магазинів не стоїть. Вона там на касі – кілька пляшок на вибір і все! Уявляю собі здивування іноземця, який, наслухавшись про нашу страшну бідність, побачив оці штабеля пляшок з горілкою, які кладе до свого кошика коли не кожен перший, то кожен другий покупець. Француз був людиною тактовною і не став дізнаватись, що це у нас за бідність така, коли горілку до магазинів ледь встигають довозити? Бо ж цю горілку слід чимось закушувати, значить народ у нас щонайменше не голодний! Я мовчав – рештки мого знання французької, що залишились після середньої школи, не дозволяли мені як слід пояснити специфіку нашої бідності. Бо ми ж насправді бідні! Бо не можемо купувати про дві пляшки горілки на день, а лише по одній. І тому нам конче потрібна допомога західних країн! Все це було років з двадцять тому, а ми й досі бідні! Не вірите – підіть до магазину!
