Ці бетонні споруди вражали мене з дитинства – їх було добре видно з дороги на Сарни. Праворуч між Костополем та поворотом на Березне. Вони були розташовані рівним строєм посеред полів дещо навскоси дорозі. У школі нам про них нічого не розповідали, а задавати зайвих запитань не було прийнято. Тому я вважав, що ці міцні залізобетонні куби, закопані до половини в землю, були німецькими укріпленнями, які у нас тоді називали ДОТами. Тим більше що схожий бетонний куб і тепер стоїть просто у центрі міста – його досі називають «бункером Коха».
Тому я був дуже здивований, коли історично нещодавно дізнався, що ці вогневі оборонні рубежі збудували не німці, а поляки під час свого двадцятирічного панування у наших краях. Тобто у молодої польської держави були ресурси для зведення таких споруд!
А коштувало це все недешево – дев’яносто років тому все возилося кіньми на возах. Уявіть, скільки треба було тих коней, аби привезти тонни піску, цементу, арматури та щебеню на заболочені поліські поля! На ці гроші можна було би збудувати щось інше, але поляки знали, хто є їхнім сусідом, і тому не шкодували грошей на оборонні споруди.
Ці бетонні громади могли витримати будь-які артилерійські обстріли і будь-які бомбардування. Їхня «живучість» була для тих часів просто феноменальною. Однак доля цих ДОТів була схожою на долю численних оборонних споруд усіх часів і народів, починаючи з Великої Китайської стіни, яку ті китайці будували майже тисячу років і яку спокійно обійшли монголи, завоювавши той Китай у ХІІІ столітті.
Польські укріплення, зведені за останнім словом фортифікаційної техніки, не завадили червоній армії восени 1939-го без особливих проблем окупувати східну Польщу, разом із німецьким вермахтом, який окупував тоді ж саме Польщу західну. Це сталося не тому, що поляки погано підготувалися до війни і погано воювали. Все було навпаки! Поразка Польщі у війні 1939 року була зумовлена не відсутністю оборонних споруд і не слабкістю польського війська. Польщу тоді зрадили її союзники, які у відповідь на німецько-російський напад оголосили Німеччині війну і… не зсунулись з місця, висловивши «глибоку стурбованість».
Ви вже зрозуміли, про що це я? Якщо ні, то поясню: перемогу у війні вирішують не стільки міцність оборонних споруд, скільки вірність союзників. Або їхня зрада. Коли союзники є справжніми – перемога неминуча. Коли ні – не допоможуть жодні фортеці. Доведено Польщею.
А ті бетонні велетні і досі стоять так нікому і не послуживши. Знадобився врешті лише один із них, на який півстоліття тому урочисто поставили в якості монумента списаний меліоративний комбайн. Він там і досі ржавіє. А польському бетону хоч би що!
Микола НЕСЕНЮК.
