Насправді це були ті ж самі пиятики на свіжому повітрі і без жінок, але у певному «чоловічому» антуражі. Люди купували рушниці та набої, спеціальні одяг та взуття і навіть спеціальні автомобілі, якими зручно їздити лісами та болотами. Те, з ким саме ти їздиш на «ахоту», визначало статус і давало відчуття обраності – «жизнь удалась!».
У мене ці розваги не викликали нічого окрім посмішки. Ну нехай хлопці потішаться, постріляють з дорогих рушниць, похизуються своїм «мужнім» виглядом. Все одно все закінчиться питтям горілки чи чогось подібного. Аби лише один одного з п’яних очей не повбивали, що з цими «ахотнікамі» періодично траплялося.
Після лютого 2022-го мені здавалося, що тепер нам усім вже не до полювання. Охочі постріляти і виявити мужність отримали таку нагоду на війні, яка давала і дає досхочу можливостей для гострих відчуттів зі зброєю в руках. І справді, про поїздки на полювання стало якось не чути. Принаймні серед моїх знайомих. Аж раптом я нещодавно дізнався, що все повернулося. Що товстоморді дядьки знову гасають лісами на крутих тачках і стріляють у бідолашних лісових тварин.
Не знаю. Як на мене, їхати нині на полювання означає не мати совісті. А може, я помиляюсь? Може я чогось не розумію? Тоді поправте мене і поясніть.
