І ось ми знову маємо скандал навколо Євробачення. Знову хтось когось звинувачує, хтось виправдовується, хтось спростовує, хтось пояснює…
Як на мене, то висновків із цього може бути два. Перший висновок добрий – ми таки вистояли у війні, вижили і, наскільки це можливо, повертаємось до нормального життя. Другий висновок добрий не дуже – війна і страхіття, що її супроводжували і супроводжують, нас аніскільки не змінили, хоча здавалося мало би бути навпаки.
Ми так само готові зненацька звинувачувати один одного у зраді та інших гріхах, не маючи на це хоч трохи вагомих підстав. Ми так само готові створити собі кумирів із невідомо кого і оголосити зрадниками та злочинцями кумирів вчорашніх. І сваритися, сваритися, сваритися… Сваритися так, ніби війни вже немає, хоча це зовсім не так.
Не маю жодного сумніву, що усі оці нинішні сварки виникають у нас не самі собою. Їх нам дуже вміло підкидають ті, хто проти нас. Це стосується і політики, і війни, і Євробачення.
Тільки не треба казати, що у сварках навколо Євробачення йдеться про музику. До музики Євробачення має приблизно таке саме відношення, яке має до вирощування бананів продавчиня, що торгує цими бананами на базарі.
Тим, хто з цим не згоден, пропоную одразу і без підказки згадати яка пісня перемогла на останньому конкурсі Євробачення у Києві, хто цю пісню співав і яку країну представляв. Згадали? Отож! Може хоч рік того київського Євробачення пригадаєте? Я так і не згадав. Бо не до сварок про Євробачення нам ще поки що. Я так думаю.
Микола НЕСЕНЮК.
