На початку цього року ми мали величезний скандал із відбором на Євробачення. Хтось там не так проголосував, хтось там не туди їздив… Фігурувала навіть чи то фальшива чи то справжня довідка від прикордонників на чи то вже замінованому, чи ще не розмінованому Чонгарі. 24 лютого усі про цей скандал вмить забули. Не до того було – під загрозою було фізичне існування кожного з нас і взагалі - існування самої нашої держави взагалі. Яке там Євробачення, коли повсюди війна, кров, смерть, розруха!
І ось ми знову маємо скандал навколо Євробачення. Знову хтось когось звинувачує, хтось виправдовується, хтось спростовує, хтось пояснює…
Як на мене, то висновків із цього може бути два. Перший висновок добрий – ми таки вистояли у війні, вижили і, наскільки це можливо, повертаємось до нормального життя. Другий висновок добрий не дуже – війна і страхіття, що її супроводжували і супроводжують, нас аніскільки не змінили, хоча здавалося мало би бути навпаки.
Ми так само готові зненацька звинувачувати один одного у зраді та інших гріхах, не маючи на це хоч трохи вагомих підстав. Ми так само готові створити собі кумирів із невідомо кого і оголосити зрадниками та злочинцями кумирів вчорашніх. І сваритися, сваритися, сваритися… Сваритися так, ніби війни вже немає, хоча це зовсім не так.
Не маю жодного сумніву, що усі оці нинішні сварки виникають у нас не самі собою. Їх нам дуже вміло підкидають ті, хто проти нас. Це стосується і політики, і війни, і Євробачення.
Тільки не треба казати, що у сварках навколо Євробачення йдеться про музику. До музики Євробачення має приблизно таке саме відношення, яке має до вирощування бананів продавчиня, що торгує цими бананами на базарі.
Тим, хто з цим не згоден, пропоную одразу і без підказки згадати яка пісня перемогла на останньому конкурсі Євробачення у Києві, хто цю пісню співав і яку країну представляв. Згадали? Отож! Може хоч рік того київського Євробачення пригадаєте? Я так і не згадав. Бо не до сварок про Євробачення нам ще поки що. Я так думаю.
Микола НЕСЕНЮК.
