Там, де двадцять років тому юрмилося у вихідні кілька тисяч покупців, масово розкуповуючи книжки марініних-данцових-акуніних, тепер тиша. Три чверті яток колись процвітаючого книжкового ринку наглухо зачинені, а у відчинених відверто нудяться продавці в марній надії дочекатись хоч якого покупця. Навпроти, на ринку «букініст», так само нудяться інші продавці, оточені горами книжок, виданих в СССР, які онуки померлих бабусь та дідусів-книголюбів завозять туди центнерами. По всьому видно, що існувати колишньому книжковому ринку залишилось недовго.
Причин декілька. Головна – припинився масовий експорт московської книжкової продукції, який, власне, і сформував нинішнє покоління сорока-п’ятдесятирічних, вихованих на вигаданих московськими авторами сюжетах із вигаданого ними ж самими життя. Українські книжки, якими нині забиті усі книгарні, читають вже інші люди. А ті, що десятиріччями жили у фальшивій реальності московської пропаганди, перемістилися трохи далі. Туди, де у вихідні тягнеться нескінченний «блошиний ринок», на якому продають чи намагаються продати старе барахло, винесене із бабусиних шаф разом із книжками.
У цьому є щось символічне – люди, які в упор не бачили реального життя, десятиліттями ховаючись у світ московських книжок та серіалів, тепер торгуються між собою за ношений одяг та заржавілі чайники. Ще трохи, і усі ці торгові ряди знесуть як непотрібні, і залишиться, як і колись, лише станція електрички, відносно нещодавно перейменована разом зі станцією метро. І діти, прочитавши у телефоні словосполучення «ринок Пєтровка», вже не розумітимуть, що це таке.
