Ці слова я вперше почув майже п’ятдесят років тому восени 1973-го на уроці початкової воєнної підготовки. Ці уроки ввели до шкільної програми за декілька років до цього. На них ми мали приходити в офіцерських сорочках, придбаних за власний рахунок. Проводив ці два уроки на тиждень капітан запасу на прізвище Журавльов. Саме від нього ми почули тоді про «поражающіє фактори ядєрного взрива» та хімічну зброю. Так і відклалося в пам’яті на все життя – фактори: «ударная волна, ядєрноє ізлучєніє і радіоактівноє зараженіє мєстності», отравляющіє вєщєства: «зарін, заман, ві-гази».
Тоді ми всі не сприймали це всерйоз. Яка війна? Які гази? Бо вірогідним супротивником у можливій війні вважалися країни НАТО. Ті самі, чиї фільми ми дивилися в кіно по десять разів, чию музику переписували на магнітофони, чию моду наслідували. Американські джинси, німецькі кросівки, французькі парфуми і таке інше були мрією кожного. Думка про те, що країни, де виробляють стільки всього гарного і живуть так весело, скидатимуть на нас ядерну бомбу чи травитимуть нас газами, видавалася ідіотизмом. Тому що таким ідіотизмом і була.
Це розуміли і військові. Наш воєнрук не наполягав на тому, щоб ми досконально вивчали оці всі «загрози». Завчених слів, які я навів вище, цілком вистачало, аби до тебе не було претензій. І було це не лише тому, що вчили нас у школі абияк. А тому що це все нам ніколи не знадобиться. Так само як іноземна мова, якої нас навіть не намагалися навчити у школі, скоріше навпаки - бо теж ніколи не знадобиться.
Тоді навіщо нас цього навчали? Думаю, що це робилося для того, аби ми знали як поводитись на території супротивника, на яку ми перед тим скинули ядерну бомбу чи отруїли отим самим газом. Але й у це зовсім не вірилось на тлі офіційної «боротьби за мир», яка лізла тоді звідусіль.
Тепер нас знову змусили згадати ту стару шкільну науку. Я не знаю, чи живий ще наш воєнрук, якому нині мало би бути десь близько ста років. Але якби повернути йому молодість, то він би і тепер бубонів своїм учням про «зарін, заман, ві-гази» і «послєдствія ядєрного взрива» з таким виглядом, ніби це їм ніколи не знадобиться. Так, як говорять тепер про це російським дітям та дорослим, навіть не здогадуючись, що в разі чого знадобитися це може всім. І їм у тому числі!
Микола НЕСЕНЮК.
