Не знаю, як тепер, а колись давно електричка із Києва до Здолбунова досить довго стояла на станції Шепетівка. Нічого особливо цікавого на тій станції не було. Окрім паровозів, декілька десятків яких стояли на запасних коліях, нагадуючи нещодавнє минуле, коли саме паровозна тяга була головною на залізничному транспорті
На той час, а було це наприкінці сімдесятих років минулого століття, паровози вже ніде не ходили. Їх остаточно і назавжди замінили дизельними та електричними локомотивами.
Одного разу я не витримав і запитав чергового по станції Шепетівка навіщо там стоїть стільки непотрібних вже паровозів. Той подивився на мене як на дитину і відповів – на случай вайни!
Потім пояснив, що в разі нападу імперіалістів із агресивного блоку НАТО може зникнути електрика, можуть не привезти солярку. Ось тоді і знадобляться старі добрі паровози, які можна заправляти вугіллям.
Про те, що робити коли і вугілля не завезуть, я не запитав. Тому що уявив собі як наші бійці заводять того паровоза у стилі героя популярного тоді роману «Как закалялась сталь».
Після цього щораз, проїжджаючи Шепетівкою, я приглядався до тих паровозів. Чи не заіржавіли бува? Чи готові вступити у бій?
Минули роки. Імперіалісти на Шепетівку так і не напали, а я вже не їздив тою електричкою. Аж поки не занесло мене днями знову до тої станції. Дарма я вдивлявся у вагонне вікно – паровозів на старому місці вже не було.
Напевно таки заржавіли і пішли на металобрухт. Не дочекалися нинішньої війни аби стати в пригоді коли що.
А може так воно і краще? Бо ж напали на нас не імперіалісти, а ті самі зберігачі паровозів. Може у них там ті паровози ще збереглись і тепер їх чистять, готуючи до відправки на фронт?
Але до Шепетівки вони вже ніколи не доїдуть. Це точно!
Микола НЕСЕНЮК.
