На той час, а було це наприкінці сімдесятих років минулого століття, паровози вже ніде не ходили. Їх остаточно і назавжди замінили дизельними та електричними локомотивами.
Одного разу я не витримав і запитав чергового по станції Шепетівка навіщо там стоїть стільки непотрібних вже паровозів. Той подивився на мене як на дитину і відповів – на случай вайни!
Потім пояснив, що в разі нападу імперіалістів із агресивного блоку НАТО може зникнути електрика, можуть не привезти солярку. Ось тоді і знадобляться старі добрі паровози, які можна заправляти вугіллям.
Про те, що робити коли і вугілля не завезуть, я не запитав. Тому що уявив собі як наші бійці заводять того паровоза у стилі героя популярного тоді роману «Как закалялась сталь».
Після цього щораз, проїжджаючи Шепетівкою, я приглядався до тих паровозів. Чи не заіржавіли бува? Чи готові вступити у бій?
Минули роки. Імперіалісти на Шепетівку так і не напали, а я вже не їздив тою електричкою. Аж поки не занесло мене днями знову до тої станції. Дарма я вдивлявся у вагонне вікно – паровозів на старому місці вже не було.
Напевно таки заржавіли і пішли на металобрухт. Не дочекалися нинішньої війни аби стати в пригоді коли що.
А може так воно і краще? Бо ж напали на нас не імперіалісти, а ті самі зберігачі паровозів. Може у них там ті паровози ще збереглись і тепер їх чистять, готуючи до відправки на фронт?
Але до Шепетівки вони вже ніколи не доїдуть. Це точно!
Микола НЕСЕНЮК.
