Микола Несенюк: Учень Лобановського
Ми у соцмережах:
Я ніколи не бачив як Валерій Лобановський грає у футбол. По-перше, був ще малий, по-друге, у ті часи ігри за участю київського «Динамо» по єдиній тоді програмі телебачення практично не показували. Зате я про нього чув. У старшій групі дитячого садка хтось із хлопців розповів, що є у Києві такий футболіст, який може забити гол прямо з кутового удару. Цей футболіст – Лобановський. Згодом цю інформацію підтвердили кілька старших хлопців і ще хтось із дорослих. Я не повірив – як можна забити м’яча з лінії воріт? Мені пояснили, що для цього слід закрутити м’яча в момент удару. Навчитися цьому я прагнув понад десять наступних років мого життя.
Спочатку був гумовий м’ячик, куплений у «дитячому світі» за 35 копійок та сандалі зі штучної шкіри на босу ногу. Ними я цілив у ворота, якими служив проміжок між сусідськими сараями. Влучав не завжди – інколи потрапляв у розвішану неподалік чужу білизну, інколи перебивав м’яча кудись за сарай щоб потім довго його шукати, інколи бив аж до вулиці, де мій м’ячик ризикував бути розчавленим автомобілями, яких тоді, на щастя, було небагато. Згодом була стіна щойно збудованого кінотеатру «Космос», там тепер нічний клуб «Лагуна». Словом – усі стіни були мої! Нагородою за мої старання була поїздка до піонертабору в Хрінниках наприкінці літніх канікул. Там були справжні ворота з сіткою!
За кілька років я записався до футбольної секції, де продовжував свої спроби навчитися закручувати м’яча як Лобановський. Не знаю скільки разів я бив по тому м’ячу, намагаючись його закрутити – може тисячу, може десять тисяч, може сто тисяч… Процес рухався повільно – лише десь у дев’ятому класі я врешті навчився забивати від кутового прапорця два удари із трьох. Саме тоді мій тренер Володимир Шморгун пояснив, що вміння закручувати м’яча з кутового ще не досить аби бути вправним футболістом. І не включив мене у заявку на першість України серед юнаків. Втішало мене тоді лише те, що приблизно те ж саме сказав за кілька років до того тренер Віктор Маслов двадцятишестирічному Лобановському, після чого відрахував його з київського «Динамо».
Виходить, вміння подавати кутові як Лобановський, якому я присвятив купу часу, мені так і не знадобилося? На перший погляд так. З іншого боку завдяки цим вправам я навчився вперто і наполегливо працювати, йдучи до мети незважаючи на труднощі. Повірив у те, що таки можу все, коли дуже захочу і не зупинятимуся поки не зроблю. Тож виходить, що я був тоді учнем Лобановського, про що він навіть і не здогадувався! А скільки ще було у нього таких учнів!
ПОВІДОМЛЯЙТЕ СВОЇ НОВИНИ В РЕДАКЦІЮ "РІВНЕ ВЕЧІРНЄ": Тел./Viber/Telegram: +380673625686
