Причиною дострокового здобуття командою «Шахтар» звання чемпіона України з футболу стала, як на мене, зміна атмосфери у нашому футболі, яка сталася наприкінці нинішньої зими. До цього все було інакше – команди боролися за перемогу у кожному матчі, втрачали і набирали очки, лідери змінювали один одного на чолі турнірної таблиці. А потім щось сталося. Якийсь вітер раптом повіяв у нашому футболі і все змінилося – одна команда виграла цього року чотирнадцять матчів поспіль і достроково здобула титул чемпіона!
Спочатку думав, що мені це здалося, що несподіване зарахування «Олександрії» поразки у грі з «Шахтарем», яка закінчилася внічию, було випадковістю, таким собі «ексцесом виконавця», який несподівано забув покласти один папірець в потрібне місце, або вчасно натиснути потрібну клавішу комп’ютера.
Але вже наступна гра все прояснила. Щойно «Кривбас» насмілився зрівняти рахунок у грі з «Шахтарем», як арбітр дозволив згаданому «Шахтарю» забити підлий м’яч у той момент, коли гравець команди «помирав» на футбольному полі волаючи про допомогу, через що «Кривбас» зупинився. Цікаво, що будуть розповідати своїми дітям Зубков, який «помирав», і Криськів, який в цей момент забивав у ворота розгублених суперників? Чи вони будуть соромитися цього епізоду, чи навпаки, казатимуть: «Учітєсь пацани!»? Нагадаю, що арбітр не лише зарахував той гол, а на додаток ще й вилучив згодом з поля центрального півзахисника «Кривбасу». Про всяк випадок.
Тому коли у грі «Шахтаря» проти «Зорі» арбітр що у першому таймі вилучив з поля центрального захисника останньої та роздав гравцям суперника стільки жовтих карток що у наступній грі проти того ж «Шахтаря» не змогла зіграти половина основного складу, я вже не дивувався. Був певний, що коли «шахтарі» не заб’ють переможний м’яч зі гри, то арбітр «знайде» спосіб призначити рятівний одинадцятиметровий і його будуть пробивати стільки разів скільки треба щоб забити. Ну а історія з «Чорноморцем», чиї керівники на голубому оці запевняли, що їм зручніше зіграти домашній матч з «Шахтарем» не в Одесі, а у Києві, вже взагалі виглядала як поганий і не смішний анекдот.
Запитаєте, чому я не пишу про вирішальний матч лідерів у Львові? Тому що спочатку слід згадати як змінена футбольна атмосфера вплинула на «Динамо», проти якого раптом подув сильний зустрічний вітер. Тому що писати про гру «Шахтар» - «Динамо» не згадавши як арбітр вигадав одинадцятиметровий у ворота киян на 97-й хвилині гри проти «Вереса», забувши про виссане із пальця вилучення Волошина у грі з «Олександрією», провокацію із вилученням Тимчика в матчі проти «Дніпра» та інші менш помітні епізоди, якось не виходить. Тому що українські футбольні вітри очевидно для всіх показували, що «Шахтарю» не дадуть програти, а «Динамо» не дадуть виграти.
Почну з того, що про це все чудово знали всі без винятку гравці та тренери обох команд напередодні гри у Львові. Чи може бути рівною боротьба коли гравці однієї команди бояться зробити зайвий різкий рух аби не отримати штрафний, пенальті, попередження чи вилучення, а гравці другої знають, що їм ні за що нічого не буде і варто лише спокійно дочекатися призначення «переможного» одинадцятиметрового? Ох, де мої шістнадцять років, коли перед грою юнацьких команд арбітр Михайло Милятин шепотів мені на вухо: «Коля, забєгай в штрафную і падай!» Але ж у ту «шрафную» ще треба було забігти…
Та повернемось до Львова і стану команд перед грою. На мою особисту думку за рівнем гравців нинішні «Динамо» і «Шахтар» приблизно рівні – більшість цих хлопців досхочу награлися разом у юнацьких збірних і поки що не викликали у скаутів зарубіжних клубів настійливого бажання заплатити за них купу мільйонів. Байки про «стомільйонного» Судакова не пропонувати. Так само не варто зважати на привезений до «Шахтаря» табун молодих бразильців, випустити яких на поле проти «Динамо» побоялися. Можливо, щоб не пояснювати потім за що заплачені такі шалені за нинішніми часами гроші. Тому гра заздалегідь мала бути цікавою із рівними шансами для обох команд. Та чи реально це було у нинішній атмосфері в нашому футболі? Так, «Динамо» не вразило. Команді ще рости і рости, вчитися і вчитися. Але як навчити притискати руки до тіла за соті долі секунди, поки в тебе з відстані двох метрів летить удар з усієї сили? Набагато легше навчитися розгледіти «гру рукою» у мікроскоп і призначити довгоочікуваний замовлений заздалегідь (закреслено) цілком справедливий одинадцятиметровий. Згадайте, що іще окрім цього одинадцятиметрового створив «Шахтар» біля воріт «Динамо» у «чемпіонському» матчі? Згадали? Отож!
За логікою я мав би після цього зауважити, що аби виграти у Львові «Динамо» мало би бути на голову сильніше за «Шахтар». Але я цього не напишу. Тому що впевнений – чемпіонат, де одна команда на голову сильніше за інших, нам не потрібен. Тому що чемпіонат, де одна команда виграє абсолютно всі матчі, можливий лише там, де, як у нас, існує особлива футбольна атмосфера і все залежить від того, куди дутиме футбольний вітер.
До речі, цей вітер подув навесні і торік. Після чого у ворота суперників «Дніпра» раптом припинили ставити регулярні одинадцятиметрові. Тоді цього вистачило аби чемпіоном став «Шахтар». Цього року вітру довелося дути сильніше!
Ледь не забув. У коридорах зовсім занедбаної частини першого поверху «Львів-Арени» повно бруду і пилюки. Можна навіть необережно вступили у собаче лайно. Ви би там хоч прибрали, чи що?
