Філософ Мирослав Попович вважає, що Україна постала перед вибором Чехословаччини у 1968 році: чи перетворитися на авторитарну державу, чи на державу з європейськими нормами життя. Він цілком поділяє занепокоєння сотень провідних західних вчених, які виступили на захист демократії в Україні. Він також вважає, що відмова Віктора Януковича брати участь у теледебатах є оголошенням війни опозиції, що ставить цілу країну на межу дуже гострого протистояння.
— Цього тижня понад 500 провідних науковців світу, серед яких такі імена, як Наум Хомський, Імануїл Валерстайн, Тоні Джатт, — підписали листа на захист демократії в Україні проти порушення громадянських свобод. У своєму зверненні вони пишуть, що Україною проходить лінія боротьби за демократію у світі. Чи виправдане, на вашу думку, таке занепокоєння? — Я думаю, що таке занепокоєння дуже слушне. Мене дивує тільки одне — наскільки оперативно прореагувала західна наукова громадськість на ті факти, які ми ще досі вважаємо свіжими. Це і арешти, і інші способи тиску, які на собі дуже відчувають керівники численних молодіжних організацій, які ростуть, як гриби. І це свідчить про те, що на передньому плані у нас проблеми демократії, проблеми відстоювання свободи. Це те, що є новим в політичній історії України, принаймні у його масових проявах. Тому цей лист робить опуклим той стан, у якому сьогодні знаходиться Україна. — Ви присвятили все своє життя науці. Як ви гадаєте, що заважає сьогодні акдемічним колам в Україні зорганізуватися так само швидко, як на Заході, у Центральній Європі, аби стати на захист демократії у своїй країні? — Наші академічні кола, менш ніж бізнесові, але все-таки залежать від держави дуже великою мірою. І ризик настільки великий, що замінити принципові питання міркуваннями повсякденного життєвлаштування дуже просто. Це навіть ідеться не про особисту кар’єру. Я не схильний звинувачувати прихильників сьогоднішнього режиму в тому, що вони всі хочуть стати на службу, щоб забезпечити собі кар’єру. Йдеться про те, що і просування, і сприяння науковій роботі у нас перебуває під ручним управлінням. Сьогодні дадуть програми та фінансування, а завтра заберуть. А тоді скорочуй штати і викручуйся як завгодно. — Останнім часом популярно казати, що Україною проходить цивілізаційний розлам між західною демократичною цивілізацією і деспотією Сходу, і Україна обирає, куди належати. Чи варто шукати причини того стану, в якому опинилася Україна, у геополітичних розкладах і цивілізаційній визначеності? — Я завжди твердив, що ці всі спроби провести грань між сходом і заходом то по Збручу, то по Дніпру, то ще якимось способом, не мають під собою жодного грунту. І Москва, в тому числі і сьогоднішня, а я маю на увазі ще князівство Великомосковське, була частиною Європи. Тільки то була Європа, яка була під впливом Візантійської традиції, а не монгольських ханів. Йдеться не проте, що якісь природні риси росіянина чи жителя Донбасу заважають йому стати демократично налаштованим. Звичайно, величезна різниця між регіонами України впливає на ці речі. Скажімо, можна порівняти Україну у цьому відношенні тільки з Німеччиною, яка дуже різнобарвна з точки зору регіональної. Але це має інші корені. Справді, Україна сьогодні в такій ситуації, на теренах колишнього Радянського Союзу, як була колись Чехословаччина у 1968 році в нашому так званому «соціалістичному таборі». Це так склалося, і сьогодні це є визначальним у нашій міжнародній і внутрішній ситуації. — Вибори президента у США одночасно з виборами в Україні викликають спокусу порівнювати. Проте як колись казали, ці «два світи — два способи життя» постали перед цілком відмінним вибором. США загрожує тероризм, і американці обрали президентом людину, яка найбільш переконливо обіцяла їм безпеку. Україна, на думку західних оглядачів, сповзає до неоавторитаризму. Перед яким вибором, на вашу думку, постали українські виборці? — Якщо американці постали перед вибором щодо тероризму і це врешті стало мотивом, я гадаю, що перевага Буша не вплинула на майбутній державний лад Сполучених Штатів. Можна співчувати Керрі, можна співчувати Бушу, але вибір одного з них не є вирішальним для майбутнього країни. Ми можемо усі бути певними, що через 4 роки американці прийдуть до виборчих урн і будуть вирішувати свою долю так само вільно, як вони вирішували її сьогодні. Чи це буде щасливим вибором для США, чи нещасливим, це вже історія покаже. У нас же йдеться зовсім про інше. І це та обставина, яку вперто не хочуть помічати прихильники режиму, а також люди, які байдужі до того, що буде. Йдеться не про дві персоналії. Йдеться навіть не про дві політичні лінії. Йдеться про те, чи буде Україна демократичною державою, державою, яка буде жити за європейськими зразками, чи вона буде Саратовською губернією. Незалежно від того, чи вона увійде у новий російський союз, чи буде така сама незалежність. Йдеться про внутрішню структуру побудови цієї країни: чи це буде терористична авторитарна держава, чи це буде держава з європейськими нормами життя. — З чим ви пов’язуєте відмову Віктора Януковича провадити теледебати з Віктором Ющенком? Невже влада неспроможна до ведення аргументації, чи це хитромудрий тактичний хід? — Я би дав тут пояснення як особисті, так і більш принципові. По-перше, особисто Янукович програє ці дебати. Йому важко взагалі говорити. Він не є публічний політик. Формально він посилався на те, що з ним говорили не тією мовою, до якої він звик. Але, вибачте, ми всі чули його слова про те, що якісь «козли» заважають йому не просто працювати, а й жити. Я не знаю, який коментар може ще бути до подібної мови. Я не вірю в те, що Віктор Федорович образився, і думаю, що це була спроба уникнути особистої поразки на політичному форумі. Крім того, є ще одна, по-моєму, більш істотна обставина. Коли кандидат говорить про те, що він не буде сидіти за одним столом із кандидатом із протилежного табору, це — оголошення війни. Це натяк на таку майбутню ситуацію в країні, коли люди один одному не подають руки, і не бажають просто доброго здоров’я при зустрічі. Це надзвичайно небезпечна нота, яка ставить всю країну на межу дуже гострого конфлікту. — Американський політолог Роман Шпорлюк у інтерв’ю Бі-Бі-Сі відкинув тезу про якийсь антагонізм чи фундаментальне протиріччя між так званим Сходом і Заходом України і наголосив на об’єднавчій ролі Центральної України. Яка ваша думка? — Загалом я погоджуюся, але слід сказати, що Схід і Південь України не так просто мотивуються у своїй політичній поведінці, як це може видатися на перший погляд. Радше це може бути певна індиферентність і відсутність політичного смаку до демократії, пов’язаного, я думаю, з тим, що це індустріальні райони України, які найбільше деформовані за останні 10 років, де найбільше людей втратили роботу і де мало перспективи. Більшість людей виходять із вузького прагматизму. Я не кажу за тих, хто підтримує Януковича, — так само, як би вони підтримували команду Шахтар на якому-небудь футбольному матчі. Розуміння того, що стоїть за цим, на превеликий жаль, відсутнє саме там, де вирішується доля найчастіше, оскільки за густотою населення схід і південь набагато перевищують усі інші регіони. І основною причиною такого розпаду на дві частини сьогодні є повна інформаційна ізоляція півдня і сходу і неможливість широкого контакту із демократичним осердям, демократичним фундаментом того руху, який ми пов’язуємо сьогодні з іменем Ющенка. В центрі, у Києві, де переважно вирішується доля, переважна більшість думає собі так: якщо влада так тримає себе в ході виборів, то що ж буде, коли вони переможуть і утвердяться. І люди відчувають, що це йдеться про парафашистські структури, які можуть бути зовсім вирішальними в тих ситуаціях, коли судовим чи адміністративним шляхом не вдається відстояти свою позицію. Безпомічність і втрата відчуття безпеки, це те, що лякає людей з центру. Це те, що не так гостро відчувають сьогодні на півдні і сході. Хотів би ще раз підтвердити, що не йдеться ні про долю російської мови, ні про якісь чисто національно-культурні проблеми, які будуть розв’язані просто і ясно — якщо це буде демократичний світ, а не тоталітарна держава.
