Мій американський урок

Пробути на березі Атлантичного океану у США довелося тиждень — на стажуванні в тамтешній регіональній газеті "Daily Press", організованому Радою міжнародних наукових досліджень та обмінів (IREX) у рамках програми партнерства у галузі ЗМІ в Україні. Найчастіше мешканці штату Вірджинія, де ми побували, запитували у нас, чим найбільше відрізняються США від України. Ми відповідали, що всім. Хоча б тим, що усмішка в американців — це не просто ввічливість, а ознака щасливого народу.

Дуже цікаво було спостерігати за американцями під час гри у бейсбол. Кількагодинне монотонне відбивання м'яча насправді втомлює, проте для них це — як національна традиція. Вони так піднесено співають "Боже, благослови Америку" і так хвацько бігають по трибунах, наздоганяючи загублений бейсболістами м'яч, що нам лишалося лише дивуватися. Це потрібно вміти — радіти кожній дрібниці і так натхненно співати. Ми теж натхненно співали на Майдані, але це було у смутний, непевний час. — Лише скажи, що ти з України, і будь-який американець буде щасливим допомогти тобі чим зможе, - запевнив мене заступник головного редактора газети "Daily Press" Райан Гілкрест. — Можливо, американець американцю і відмовить, але з іноземцями ми завжди ввічливі і привітні. І це помітно ще в аеропорту. Працівники американської прикордонної служби широко усміхнені, а від українського не завжди можна сподіватися навіть відповіді на привітання.

Ласкаво просимо у в'язницю

— Американці не надто переймаються тим, що відбувається за межами їхньої країни, — розповідає Райан. — Лише тепер ми відкрили для себе, що є Західна і Східна Україна, що вони відрізняються між собою. Останні події в Україні не залишили американців байдужими.

У СІЗО Ньюпорт Ньюса заборонено фотографувати в'язнів, оскільки це суперечить їхнім правам. Зате охоронці фотографуються охоче

Мабуть, тому нам, приїжджим українцям, показали дослідницьку лабораторію Музею мореплавства у Ньюпорт Ньюсі, закриту для інших відвідувачів, провели таємними коридорами суду та продемонстрували роботу місцевого слідчого ізолятора. Останній насправді здивував мало, суттєвої різниці з нашим немає. Проте в американських в'язнів (у СІЗО Ньюпорт Ньюса майже усі вони — темношкірі) є більший вибір: вони можуть скористатися відеотелефоном, аби зателефонувати рідним, можуть працювати, якщо схочуть, або не працювати і постійно сидіти в камері. Їм дозволяють користуватися телефоном. Але там стоїть такий же неприємний запах, від якого хочеться чимшвидше піти геть. Американська судова система гарантує громадянам повний доступ до інформації, й журналісти вільно користуються усіма матеріалами суду. Можна дізнатися навіть про майбутні обшуки. Обмеження діють лише у справах, що стосуються неповнолітніх. Судова зала в американському суді — як для проведення змагань з гольфа, що не йде у порівняння, приміром, із залами рівненських судів, в яких часто ледь уміщаються учасники процесу. У зал не можна заходити з телефонами чи металевими речами, заборонено знімати процес. З міркувань безпеки стоять озброєні охоронці, усюди — камери спостереження. Натомість підсудного, навіть якщо його звинувачують у найстрашніших злочинах, не поміщають у клітку й не одягають на нього кайданки. — Ми тут збираємося не для того, щоб сказати, винний чи ні, - розповів нам суддя окружного суду Вірджинії Вінцент Конвей. — Ми маємо показати підсудному, що він має право захищати себе, і дати йому шанс на виправдання. Якби я не чув підсудного, я був би поганим суддею.

Жити без білбордів

У день виборів кандидати у Штатах мають право агітувати, але не ближче, ніж за 30 метрів до виборчої дільниці. Білбордів у містах Вірджинії немає, лише ось такі невеличкі плакати на газонах

Навряд чи у нас знайдеться людина, яка не знає, коли вибори: ми надто заполітизовані. Нав'язлива і повсюдна передвиборча реклама змушує нас засвоювати усілякі недоліки кандидатів, тільки не їхні пропозиції по суті. У США ми саме потрапили на місцеві вибори. Як виглядають ті, за кого голосували у штаті Вірджинія, я не побачила, бо у містах немає білбордів взагалі. Агітувати в Америці можна навіть у день виборів, але не ближче, ніж за 30 метрів до виборчої дільниці. Використовують маленькі переносні плакати, які встромляють в землю, щоб не докучати людям.

Райан Гілкрест запитує у членів виборчої комісії, скільки людей вже проголосувало. За п'ять годин роботи дільниці — не більше 50. Американці мало уваги приділяють місцевим виборам

На голосування можна прийти навіть без паспорта, достатньо звичайної квитанції за комунальні послуги. Головне, щоб був документ, що засвідчує, що ти такий-то з такої-то вулиці. Усі дільниці комп'ютеризовані. Якщо ти не зареєстрований у цьому місті, комп'ютерна система не дозволить проголосувати. Райан Гілкрест запевняє, що фальсифікацій у них немає. Навіть якщо виборець хоче проголосувати звичайним паперовим бюлетенем, а не з допомогою електронного ключа на спеціальному терміналі, голос однаково зчитує спеціальний механізм. Бюлетень опускають не в урну, а вставляють у пристрій, подібний до сканера. І за годину-дві після закриття дільниць уже відомі результати. Їх вважають неофіційними, офіційно переможців називають десь через тиждень, проте американці знають, що результати достовірні.

Голосувати у США можна як з допомогою електронного ключа на терміналі, так і паперового бюлетеня. Проте навіть останній вкидають не в скриньку, а у спеціальний сканер, який зчитує голос

На вибори, особливо місцеві, американці ходять неохоче, їм нецікаво. У США ніхто надто не переймається, яке прізвище має міський голова. Вони знають, що обранець має працювати за законом. Інакше піде з посади.

Американський стиль життя

Чимало господарів у містах Вірджинії винаймають художників, щоб ті розмалювали їхні будинки

Американці часто харчуються в кафе, не приділяють надто багато уваги своєму одягу, проте майже всі мають власні автомобілі. Авто для американця — звичний засіб пересування. Громадського транспорту у невеликих містах Вірджинії майже немає, тож без посвідчення водія важко заробляти на життя, хіба якщо жити поряд з офісом. Щоб не позбутися посвідчення, американці не ризикують сідати п'яними за кермо чи не застібати паски безпеки, навіть на задніх сидіннях. Людей, які ходять пішки, дуже мало, тому пішохідних переходів чи світлофорів навіть в межах населеного пункту обмаль. Щоб потрапити до магазину через дорогу, треба обходити кількасот метрів. Перебігти не вдасться, дороги — кількасмугові з постійним потоком транспорту, навіть уночі.

Фотоальбом:

Насправді не всі американські дороги дуже хороші, є й такі, де латка на латці. Проте це й відрізняє американські траси від українських: якщо асфальт руйнується, у США ями швидко латають. Містечка у Вірджинії — це одноповерхові будиночки, які ховаються в густих заростях дерев та кущів. Американці вважають, що все має бути природно, і не намагаються зробити дерева "красивішими". Американські парки більше нагадують ліси у нашому розумінні — мінімум людського втручання, проте з добре продуманою системою стежок і лавок. Більшість музеїв у Вашингтоні безкоштовні. Обійти навіть один за кілька годин важко. Усі вони комп'ютеризовані, можна розглядати експонати або переглянути короткі відеоролики про події-людей-об'єкти. А якщо все набридне, можна пограти в ігри, створені спеціально для конкретного музею — це для школярів, аби їм було цікавіше. Загалом усе у США "зав'язане" на тому, щоб зацікавити, привернути увагу, задовольнити інтерес. У нас це називають "купувати рекламу": ти купуєшся на чиюсь продуману стратегію. Але якщо стратегія хороша і позитивна, то нехай.