Між смертю і життям

1518 0

За час своєї 30-річної практики лікарю Петру Бухолу і раніше, особливо в часи масових відключень енергопостачання, доводилося стикатися з тим, що зникало світло в операційній. Але щоб так довго, аж на 24 хвилини — таке трапилося вперше.

— То були секунди знеструмлення, за які ми навіть не встигали зрозуміти, що коїться, — говорить пан Петро. — Якось швиденько переключались на інше джерело і світло з’являлося знову. У нашому випадку ситуація була критичною — у хворого чоловіка була кишкова непрохідність, а при таких операціях людині відключають дихання, підключаючи його до апарату. Коли струм в операційній зник, питання вже не було в освітленні — з допомогою ліхтарика хірург би завершив операцію. Однак дихальний апарат теж відключився, і його довелось переводити в ручний режим. — Хворому ще пощастило, що струм зник не на 10 хвилин раніше, коли променем світла вводили ларингоскоп у його дихальні шляхи, — вважає Бухол. — Відключення в той момент могло б призвести до фатальних наслідків, бо тоді не було б вставлено трубку в дихальні шляхи, а препарати, що зупиняють дихання, розпочали вже свою дію. Того вечора черговим лікарем була Ярослава Кобріна, яка намагалася відновити електропостачання, піднімаючи телефонними дзвінками усі причетні служби. Хотіла навіть у розпачі до голови райдержадміністрації телефонувати. — Іноді не бувало світла. Для цього є спеціальна лампа, іноді навіть уколи робили при свічках, — розповідає пані Ярослава. — А щодо того випадку… Мені не хочеться його згадувати. В мене було таке відчуття, що це ми винні в тому, що струм зник. Що тоді пережила черговий лікар, годі й уявити. Щохвилини до неї телефонували з операційної, а вона нічим не могла зарадити. Як виявилося пізніше, причиною знеструмлення операційної стала аварія одного з кабелів, тоді світло зникло чи не по всьому місту. Однак лікарні, напевне, повинні мати альтернативне джерело струму на випадок виникнення позаштатних ситуацій. — У нас є дві трансформаторні підстанції; коли знеструмлюється одна з них, струм йде з другої, — повідомив заступник головного лікаря Здолбунівської лікарні Григорій Гаврилюк. — Акумулятори ніби є, але їм по сто років, і для того, щоб їх включати, треба тримати окрему людину. Будь-яке відключення — надзвичайна подія, тим більше, коли вона збігалась з операцією. У нас єдиний вихід — «довбати» електриків, бо своїми силами ми нічого зробити не можемо. Ми знаємо, що треба мати автономне електропостачання, однак де взяти кошти? Лікарі тоді переключили апарат на ручний режим і врятували людину. Пан Григорій переконаний, що медицина — це та галузь, в якій за останні десять років нічого не змінилося на краще, навпаки, вона стала біднішою. Сьогодні не знає Гаврилюк, що робити при існуючому фінансуванні із хворими, не кажучи вже про бомжів, наркоманів, ВІЛ-інфікованих. — І спонсорів щось не видно, і гумдо ніхто не дає, — з сумом констатував заступник головного лікаря. Петро Бухол повторює девіз, який він прочитав у фаховому журналі для анестезіологів: «Адже повинен хтось пильнувати, коли інші сплять». Хто ж повинен пильнувати, щоб подібна ситуація, яка тоді в Здолбунові, на щастя, завершилася благополучно, не повторилася?

Коментарі

Залиште вiдповiдь

Читайте також