Фотознімок сотень українських дітей, які моляться за російського царя у селі Онишківці Дубенського району, викликав скандал. І дарма — жодних порушень у вшануванні українськими дітьми російського самодержця Служба безпеки України не виявила. Втомлені боротьбою з «бурштиновою мафією» офіцери та генерали СБУ ніби не знають, що у «святі» царя Миколу ІІ призначили на початку двотисячних за ініціативою нинішнього президента Росії.
З іншого боку, коли сотні, а то й тисячі рівнян (а такі знайдуться, не сумнівайтеся) вийдуть завтра на вулиці з портретом Путіна, в цьому теж не буде жодного порушення закону. Тому що на кожного путіна законів не наприймаєшся. У таких випадках має діяти не закон, а честь і совість, про які наша нинішня влада разом із СБУ, поліцією, прокуратурою, не кажучи вже про суд, давно забули.
До Онишківців 7 серпня традиційно з’їжджаються з усіх областей — до джерела Святої Анни, поряд з яким є жіночий монастир Української православної церкви, що перебуває в єдності з Московським патріархатом. Щороку в цей день там влаштовують фестиваль недільних шкіл, на який цього серпня привезли близько шести сотень дітей. Відвідав фестиваль і Варфоломій, митрополит Рівненський та Острозький.
Діти у вишиванках співали та молилися під портретами царя Миколи ІІ, його дружини та дітей, бо цього липня була сота річниця розстрілу царської сім'ї більшовиками. На початку 2000-х Російська православна церква Романових канонізувала як страстотерпців, тобто тих, хто помер мученицькою смертю.
Ігумен Герман Кулакевич, прес-секретар Рівненської єпархії УПЦ:
— Фестиваль був приурочений і до 1030-ї річниці хрещення Русі, але журналісти помітили тільки те, що хотіли, і прагнуть роздути незрозуміло що. Але царську сім’ю ми шануємо як святих. Ми знали, що негативна реакція може бути. Але якщо ми боятимемося прославляти наших святих, то які ми православні? Наприклад, преподобний Сергій Радонезький проживав на території нинішньої Російської Федерації, то що, ми не маємо права шанувати його як святого? Можна ще багато прикладів навести. Зрозуміло, що цар Микола — спірний персонаж, особливо у нинішній час, але він представлений Церквою як святий, і ми молимося до нього і прославляємо його.
Інна Ілючок, речниця управління СБУ в Рівненській області:
— Ми не вбачаємо складу злочину в тому, що було в Онишківцях. Кримінальне діяння не було вчинено. Якщо хтось вбачає злочин, нехай пише нам заяву, будемо вивчати.
Олександр Дехтярчук, народний депутат України, до чийого округу входять і Онишківці:
— Про фестиваль і вшанування царської родини дізнався з Facebook. Можна по-різному це оцінювати, але, як на мене, якщо УПЦ наполягає, що вона таки Українська православна церква, а не Російська, то недоцільно вшановувати імперських осіб. У нас є достатньо українців, яких можна вшановувати. Церква повинна об’єднувати, а не ділити. Ми й так розділені. Має бути порозуміння і підготовка до створення Єдиної помісної української православної церкви.
Петро Долганов, історик та політолог, викладач РДГУ:
— Микола II не був прообразом ідеального царя. Він радше уособлював деградацію царської сім’ї, мало переймався державними справами, дозволивши все вирішувати міністрам та фаворитам. Саме він допустив до родини афериста Григорія Распутіна, який видавав себе за містика. Канонізували Миколу II та його родину, найімовірніше, лише через те, що його жорстоко вбили. Але не розумію сенсу вшанування сотої річниці розстрілу ні для України, ні для історії. Царська родина сама винна, що до цього дійшло. Лише Олександр II намагався проводити хоч якісь реформи в імперії. А за Миколи II держава пережила дві революції, це були часи кризи. В Австро-Угорщині, де імператори дозволяли політичним силам та суспільству розвиватися, подібних кривавих розправ не було.
Сергій ТКАЧЕНКО.
