Краєзнавець Олександр Цинкаловський обійшов всю стару Волинь — де пішки, а де на підводі. Вивчаючи біографію Олександра Цинкаловського, дізналася, що його прабабуся баронеса фон Вольф, німкеня, дитяча письменниця, за життя друкувала свої твори у друкарні Ситіна. Дід, Микола Цинкаловський, походив зі знатної дворянської родини, жив та працював у Києві, викладав літературу у київській гімназії. Бабця — сестра милосердя, загинула на Балканах у російсько-турецькій війні. А генерал-губернатором Варшави одного разу став дядько Олександра — генерал Ходорович. Дід по мамі Олександа Цинкаловського — Павло Нітецький, польський дворянин, учасник польського повстання проти російського царя у 1831 році. Біографи Олександра Цинкаловського стверджують, що саме дід Олександра Павло Нітецький, знаний на Волині збирач старожитностей, передав онукові любов до краєзнавства.
Від рідного Володимира — до «чужої Казані»
Родина Цинкаловських деякий час жила у Володимирі, де 9 січня 1898 року народився Олександр. Саме це історичне містечко надихнуло хлопця на розгадування таємниць предків. Древнє городище, величний Успенський собор, підземні ходи, поруч дід Павло Нітецький, який водив онуків на прогулянку по княжому місту та розповідав про історію Галицько-Волинського князівства, про чвари між князями.
Далі батьки Олександра переїхали до Ковеля, де він успішно навчається у ковельській гімназії. Олександр багато подорожує по Волині. Одного разу він опиняється у селі Харалуг, що біля Корця, і зауважує, що селяни тут взагалі не займаються сільським господарством, лише ковальством. Хлопець робить відкриття для себе. Виявляється, це той Харалуг, що згадується у «Слові о полку Ігоревім», про зброю русичів — харалузькі мечі.
З початком Першої світової війни родина Цинкаловських разом з усіма працівниками Волинського акцизного управління евакуюється до Тамбова, пізніше до Казані. Олександр закінчує казанську гімназію у 1917 році. Про цей період він писав: «В Казані я відразу здобув приятелів, але помимо того я постійно почувався дуже чужо: чуже середовище, інші краєвиди і звичаї. Правда тут було багато переселених українців… а також вояків-українців: холмщаків, подолян, волинян».
Час був тяжкий, непевний. Вирішили переїжджати від більшовиків на Волинь. Чомусь затрималися в тому ж Тамбові. А на Різдво разом з братами ходив колядувати, до церкви. На подвір’ї церкви співали колядок неймовірними голосами, де архієрей відразу зауважив, що «зразу видно, що ви з України». Зрештою Цинкаловські опинилися у житомирському Звягелі. Саме там Олександр вступив до війська УНР. У Житомирі він вчиться у школі юнкерів та направляється у культурний відділ армії…
Пізніше брати Цинкаловські з ризиком для життя переходять радянсько-польський кордон. І опиняються у рідному Володимирі. Відновлюють розбиту війною хату. Поступово уся велика родина Цинкаловських зібралася у цій хаті.
Обрали послом до польського сейму
Олександр почав вчителювати у селі Осмиловичі та згодом, здобувши довір’я у місцевого населення, обирається послом до польського сейму у 1922 році. Одночасно він вже є успішним краєзнавцем і громадським діячем. Це був період найбільшої активності волинського дослідника як археолога. До того ж він займається просвітянською діяльністю. Через «Просвіту» Цинкаловський розповсюджує знання про давню історію Волині, друкуючи статті в журналі «З безодні віків». У деяких джерелах згадують, що за ініціативи Олександра Цинкаловського було зібрано з’їзд волинських студентів у Луцьку у 1923 році. На тому з’їзді розглядалися справи не тільки волинського студентства, але й питання організації «Просвіт», кооперативів, просвітянських та приватних шкіл.
Олександр відчував брак освіти, тому в 1925 році він вступає на теологічний факультет Варшавського університету. На історичний факультет, виявляється, православним українцям вступати було заборонено. Студентом Цинкаловському вдалося отримати посаду співробітника міського археологічного музею. Тому на Волинь він повертався з певними завданнями від музею. Власне, тоді краєзнавець дослідив волинські городища Х-ХІІІ ст., знахідки доби мезоліту і неоліту, трипільської культури.
Наступна пошукова подорож — Волинське Полісся
Саме на Поліссі він знайшов торгові стоянки купців, човен з бурштином, римськими монетами (!) та зброєю, що свідчило про торгівлю поліщуків з римськими колоніями. На Поліссі дослідник почув від столітньої бабці легенду про город Небель, який сили небесні пустили під воду. А в глуху ніч з озера доносився брязкіт мечів та шабель, стогони вояків. Саме тоді Олександр Цинкаловський написав свою роботу «Княжий город Володимир» та «Волинські деревляні церкви (17–18 ст.)».
Уточню, що у поліському селі Сераховичі археолог знайшов човен зі скарбом римських монет, які безкорисливо передав до музею, і в той же час у листі до сестри він писав: «Вишли кілька злотих, треба жити… Дасть Бог, віддячу за добре до мене ставлення…».
Найбільш плідний в житті Олександра період — кременецький. Він працює вчителем у кременецькому ліцеї, пише багато статей, бере участь у наукових конференціях, присвячених Волині. І, о збіг (!), майже одночасно з приходом радянських «визволителів» у вересні 1939 року призначається директором краєзнавчого музею при Кременецькому ліцеї. «Визволителі», побачивши в музеї ємності із заспиртованими експонатами, зацікавлено розпитували чи можна цей спирт пити, наперед викинувши з нього «эту гадость»…
З початком Другої світової війни Олександр Цинкаловський вирішує виїхати до Варшави, де очолив Волинський відділ при державному Археологічному музеї. В період польського повстання у 1944 році, вибираючись з Варшави, вчений перш за все пакує чорнові матеріали до свого головного словника-довідника «Стара Волинь і Волинське Полісся».
Стосунки Олександра і Регіни були особливими
Одружився Олександр пізно — у 30-річному віці. Це й зрозуміло, на першому місці в нього була наука. Однак такого інтелігентного пана його обраниця Регіна Жашкевич не могла не помітити. З нею Олександр познайомився у Кременці, де служив її батько-священник. Вона називала його ніжно Олеком, а він її — Реною. Вона переживає з чоловіком усі тяготи життя. В часи Варшавського повстання були такі голодні часи, що доводилося їсти… білий взуттєвий крем, аби вижити. З листа Регіни: «Жаль, що головної праці Олека не видано, яка має значення для майбутніх поколінь, як невичерпний матеріал з минулого» (це про довідник «Стара Волинь і Волинське Полісся»). З тих же листів відомо, що Цинкаловські були усюди разом, чи то в санаторії, чи за містом на відпочинку, на лікуванні.
Відомо, що люди, коли довго живуть разом, то стають спорідненими душами та однодумцями. А ще генетична шляхетність обох — точка перетину цих особистостей, яка скріпила назавжди їхнє спільне життя. На жаль, не було в родині спільних дітей.
У 1944 році Цинкаловський разом з дружиною переїжджає до Кракова. Саме в цей фатальний для Олександра рік він дізнається, що у Грубешові на Волині були жорстоко убиті поляками його старі батьки та брати.
Словник видали після його смерті
Краківський період життя Цинкаловського також мав дослідницький вектор. У 1952 році він очолив Польське археологічне товариство. До нього приїжджали родичі з Волині й так описували житло вченого: «Цинкаловські жили у центрі міста по вулиці Ярача. Вітальня була упорядкована в українському стилі. На стіні образ Божої Матері, прикрашений рушником волинської вишивки з батьківської з хати. Вони нас водили в музеї, галереї, художні виставки. Відвідали прекрасний Вавель».
Довгий час Олександр Цинкаловський готував свій словник-довідник «Стара Волинь і Волинське Полісся» до видання (1968-1974) та й не мав фінансів видати свою головну працю життя. Так і не дочекався… 19 квітня 1983 року його не стало. Чомусь його поховали не у Кракові, а у Варшаві на при житті спорудженому гробівці на Вольському православному цвинтарі. Поряд похована дружина Регіна.
Все ж у Вінніпезі у 1984 році виходить з друку перший том краєзнавчого словника Олександра Цинкаловського «Стара Волинь і Волинське Полісся», яким ми досі керуємося у краєзнавчій роботі. Через два роки вийшов другий том видання.
Так склалося життя нашого земляка, вченого-енциклопедиста Олександра Цинкаловського, який досліджував археологію, сфрагістику, боністику, нумізматику, сакральну архітектуру та живопис, фольклор та етнографію населених пунктів Волині. Цинкаловський дослідив мандрівку Тараса Шевченка по Волині, довів, що у XVII ст. тут була своя опера, вивчив історію чи не кожного маленького села, хутора, урочища старої Волині, до складу якої тепер входять сучасні Волинська, Рівненська, Житомирська, Тернопільська та частково Хмельницька області. Тепер вже багатьох з них не існує. Вчений обійшов їх пішки або на підводі, спираючись в тому числі й на розповіді селян. Він довів, що волиняни торгували з римськими колоніями у Північному Причорномор’ї, рухаючись річкою Прип’ять.
Яка титанічна праця! Яке титанічне життя!
Олена ГУМІНСЬКА,
завідувачка відділу краєзнавства Рівненської обласної універсальної наукової бібліотеки
