Схід України. Ще півні й не думали співати, а військовий кухар, солдат Андрій уже на кухні. Помічник Віктор теж поспішає у слід – несе дрова. Чоловіки готуються розпалювати плити та буржуйки. Скоро тут буде, як і кожного дня та майже цілодобово – «Майстер-шеф».
Хоча ні, у них крутіше! Тут ніде правди діти. І так скаже кожен, хто хоча б раз обідав, снідав чи вечеряв у першому батальйоні 23 інженерно-позиційного полку Командування Сил підтримки Збройних Сил України.
Минає кілька хвилин і на кухні стає гаряче. По радіо звучать «Єдині новини»… Пахне цибулею, часником і надією. Кухня дихає, ніби жива, і в кожному звуці – відчуття дому. Тут своя атмосфера. Незламна. Тепла. Українська.
– Якщо б у лютому 2022 року мені хтось би сказав, що я готуватиму їсти на військовій, польовій кухні, то я б в це нізащо б не повірив. Бо до цього часу я не мав нічого спільного ні з кухнею, ні з військовою службою. Навіть в армії не служив. Щоправда, 20-років тому навчався на кухаря, маю золоту медаль. Потім здобував освіту в університеті по спеціальності – «Юрист з кримінального права». До повномасштабного в цивільному житті вів власний бізнес і вдома до кухні ніякого діла не мав, – посміхаючись, розповідає дубенчанин Андрій і паралельно перевертає на сковорідці налисники.
– У цій скромній польовій кухні – вже восьмій, яку змайстрували й облаштували військові кухарі у батальйоні – щодня народжується не просто їжа. Тут пахне турботою, а кожна страва – мов лист із дому. На цій кухні вариться підтримка, смажиться турбота, печеться пам’ять про рідні домівки. Бо кожна каша чи борщ, кожна запіканка, салат чи канапка – це мовчазне «тримайся» і «ми з тобою». Ці кухарі – це наші тихі герої, що зустрічають світанок з ножем у руках і втомою в очах, але з незламною вірою в кожного військового. І навіть той жир на сковорідці – як знак життя, що триває попри все. Бо поки є гаряча їжа – є тепло, є сила і є Україна, – повідомляє з «місця подій» Служба звʼязків з громадськістю 23 інженерно-позиційного полку.
