На Рівненщині розгорівся скандал через високі зарплати голови та працівників Шпанівської ОТГ

6733 1

Ми у соцмережах:

Микола Столярчук

Коли уряд анонсував адміністративну реформу в Україні, то, напевно, ні прем’єр-міністр Володимир Гройсман, ні навіть голова Рівненської обласної державної адміністрації Олексій Муляренко, який для кращих показників підганяв місцеві громади, щоб швидше об’єднувалися, і подумати не могли, що тезу «більше фінансових можливостей» на місцях сприймуть так буквально.

Причому настільки буквально, що вже за кілька місяців після об’єднання сам Олексій Муляренко зі своєю середньомісячною зарплатою у 16 тисяч гривень (відповідно до його декларації за минулий рік) виглядатиме босоногим хлопчиськом на фоні того, що тепер отримують голови окремих ОТГ, їхні заступники та секретарі із секретарками.

Покращення вже сьогодні

У розпорядження редакції «Західний аргумент» потрапило кілька відомостей з нарахованими за останні місяці зарплатами працівників Шпанівської ОТГ, які, власне, і стали причиною скандалу.

Після об’єднання з Великим Житином наприкінці квітня там відбулися вибори. Єдиним кандидатом на посаду голови був Микола Столярчук, голова вже колишньої Шпанівської сільради. Тож мешканцям дев’яти сіл (близько 12 тисяч населення), які тепер увійшли до складу новоутвореної об’єднаної територіальної громади, особливо і вибирати не було з кого. Навіть колишня очільниця Великожитинської сільської ради, яка могла би теж «потягатися» за посаду голови ОТГ, висувати свою кандидатуру не стала. Чому? Стане зрозуміло вже за місяць після виборів, коли на установчій сесії новообраного складу депутатів Шпанівської ОТГ її призначать першим заступником голови. І з перших днів роботи на посаді новообраний голова візьметься покращувати добробут мешканців своєї громади. Принаймні усіх двадцяти, які працюють у нього в штаті.

Попри те, що Шпанівська і Великожитинська сільські ради об’єдналися, цьогорічний бюджет у кожної поки що залишився свій. Це й зрозуміло, адже приймали їх наприкінці минулого року, а вибори відбулися лише у другій декаді цього. Станом на початок року бюджет Шпанівської сільської ради був затверджений на рівні 5 мільйонів 800 гривень на рік. І майже всі ці кошти одразу після виборів було розписано. Думаєте, на ремонт доріг у селах, освітлення, облаштування дитячих майданчиків? Ні… на зарплати та премії працівникам виконавчого апарату ОТГ.

Окрім посадового окладу, майже кожен (окрім технічних працівників), отримує щомісячні надбавки за вислугу років, за високі досягнення в роботі та премії. До речі, розмір премії колективним договором громади не обмежений. От і виходить, що в зарплатних відомостях кожного місяця з’являються цифри у 20–30 тисяч, а у літні місяці разом з «відпускними» та «оздоровчими» — і більше 40 тисяч гривень. У той час як переважна більшість сільського населення або сидить без роботи, або отримує «мінімалку». Та навіть попри це наш народ не заздрісний. Кажуть, хай би і по 100 тисяч в місяць отримували, аби тільки по селах щось робилося.

Грошей вистачило лише на 250 метрів дороги до колишнього будинку Миколи Столярчука, в якому зараз живе його брат

«Полоса перешкод» і 250 метрів щастя

Село Хотин — одне з дев’яти, що входять у новоутворену Шпанівську ОТГ. Попри невелику кількість населення, яке тут проживає (близько 700 осіб), воно є досить показовим щодо якості керівництва громади. Бо голова Микола Столярчук родом саме звідси. Попри це, селяни якимись особливими преференціями не розбалувані. З десятка місцевих вулиць заасфальтована лише Набережна, що веде до місцевого цвинтаря. І то не вся, а лише відрізок до колишньої хати пана Столярчука, де нині проживає його рідний брат.

— У нас у селі називають цю ділянку вулиці — 250 метрів щастя. А знаєте, чому? Бо тільки тут влітку діти можуть малювати крейдою на асфальті та кататися на роликах. Навіть попри те, що обабіч натягнутий колючий дріт, а спереду «шикарна панорама» з вінками та хрестами, — говорить мешканка села Хотині Валентина Бойчук. — А крок вліво, крок вправо — жах. Особливо восени чи взимку, коли калюжі та болото.

Ми неодноразово зверталися до нього з проханням заасфальтувати цю вулицю. Та що там вулицю, просили елементарно підперти стінку біля джерела, бо там щодня ходять наші діти в школу в сусіднє село, і якщо вона обвалиться, то буде лихо… Або обіцянки, або відмовки на кшталт «немає грошей». А де ж вони візьмуться, коли все собі на зарплати розписали? Щоб ви розуміли, він навіть до сільської церкви, де рахується старостою, не спромігся нормальну дорогу зробити. Добре, хоч до будинку брата заасфальтував.

Але найгірше те, що більшість місцевих його підтримують, бо за кого не візьмись — то сват, то брат, то ще якийсь родич. Живуть за принципом — хай поганий, але свій.

Інша мешканка Хотина — Валентина, працює у Рівному. Каже, таких, як вона, хто змушений щодня добиратися на роботу і назад, в селі багато. Сім кілометрів до обласного центру — відстань невелика, втім, маршрутки курсують з перебоями. А взимку взагалі можуть по кілька днів не їздити. Причина — жахливий стан місцевої дороги на відрізку між Великим Олексином та Хотином. Цікаво, що ця дорога має стратегічне значення. Оскільки саме вона, у разі виникнення якоїсь надзвичайної ситуації на хімічному гіганті «Рівнеазот», що знаходиться всього за три кілометри від села, мала би слугувати для евакуації населення. Насправді ж по ній навіть швидка допомога відмовляється їхати, а місцеві називають її «полосою перешкод».

— Тим водіям маршруток, які сюди їздять щодня, потрібно у ноги вклонитися, бо це не дорога — це жахіття. Був час, коли їздила власним автомобілем на роботу, то щомісяця після таких поїздок туди і назад його доводилося ремонтувати. Бруківку, яка вже стирчить із неї, клали ще в 1957 році. А ті невеличкі острівці асфальту, яким пізніше намагалися її залатати, вже порозлазилися давно. Ця ділянка трохи більша трьох кілометрів, але щоб її проїхати і нічого не пошкодити в авто, потрібно добрих півгодини.

Куди ми вже тільки не зверталися зі скаргами, але поки безрезультатно. Я розумію, що ця дорога перебуває на балансі області й місцева ОТГ до неї має опосередковане відношення, втім, якби був нормальний голова, то сам би лобіював вирішення цього питання. А так вже який рік чуємо від нього лише порожні обіцянки…

Грошей немає, але ви там тримайтеся

Місцеві говорять, що всі, хто висловлює невдоволення бездіяльністю нинішнього голови ОТГ Миколи Столярчука, причому, як селяни, так і депутати, автоматично потрапляють до нього у «немилість». Всі інші просто мовчать. Бо комусь він щось вже пообіцяв, інші — ще сподіваються на це. Одним із таких «нерадивих» представників громади вважається Віталій Грабар, депутат Шпанівської сільської ради об’єднаної територіальної громади та заступник голови комісії з питань соціально-економічного розвитку, бюджету та фінансів. Це він оприлюднив цифри, які йдуть на утримання апарату ОТГ.

— Уявляєте, скільки за ці гроші можна було б зробити для мешканців нашої громади? Облаштувати освітлення вулиці, заасфальтувати дороги або придбати шкільний автобус, — говорить Віталій Грабар. — У Шпанові є багатоквартирні житлові будинки. Керівництво ОТГ наполягає, щоб їхні мешканці об’єднувалися в ОСББ. А люди проти цього. І це зрозуміло, бо одразу після цього весь тягар витрат за утримання далеко не нових багатоповерхівок ляже на їхні кишені.

У Рівному, наприклад, для заохочення було прийнято відповідну програму, яка гарантувала створеним об’єднанням співвласників на умовах співфінансування вирішення найбільш проблемних питань будинку. Я пропонував керівництву ОТГ зробити те ж саме, однак кожного разу чув відповідь — «немає грошей». А їх ніколи не буде з такими видатками на зарплати, які в колективному договорі визначено до оплати як «першочергові». І судячи з усього, навіть це не межа. У планах нашого голови — створити в ОТГ власний відділ освіти на… більш як 20 працівників. У районних управліннях, напевно, стільки не працює!

«Бо це вам не будівельники!»

Сам голова Шпанівської ОТГ Микола Столярчук не розуміє, чого до нього вчепилися за ті зарплати. Каже, всі цифри є у відкритому доступі й ніхто з них таємниці не робить. Інше питання, що людям показали найбільші суми, які виплачувалися влітку разом із відпускними та оздоровчими. Тому і набігало до 40 тисяч гривень. Зазвичай же, каже пан Столярчук, ці цифри у зарплатних відомостях вдвічі менші. Він не заперечує, що працівники апарату ОТГ отримують набагато більше, ніж решта мешканців громади, втім, навіть цього вважає замало.

— Філософія тут у кожного своя, — каже пан Столярчук. — Я вважаю, щоб не було відтоку кадрів у Польщу, а літні люди отримували достойну пенсію, зарплати мають бути у всіх такі. І це як мінімум. Бо навіть цього сьогодні недостатньо. Зрозумійте, що працівник місцевого самоврядування — це не будівельник, якого навчили класти цеглу і він це робить. Якщо із цього списку випаде 2–3 людини, то робота в ОТГ зупиниться, а одразу замінити їх кимсь буде дуже важко. Щоб стати хорошим спеціалістом для роботи в місцевому самоврядуванні, потрібно мати досвід як мінімум три роки. А цього, повірте, в інститутах не вчать.

За словами Миколи Столярчука, цього року вперше за тривалий час держава підняла оклади працівникам місцевого самоврядування. До цього, зізнається голова, вони були настільки мізерними, що зараз навіть згадувати соромно.

— Доходило до того, що секретар ради перед сесією брала відпустку за власний рахунок і їхала на заробітки у Польщу, щоб дітей було за що годувати. Хіба це нормально? Добре, що зараз можу регулювати ситуацію преміями та доплатами. Зрештою, у нас за підсумками цього року бюджет тільки по Шпанову має становити більше 11 мільйонів гривень.

Взагалі за останні чотири роки, після того, як зробили нормативно-грошову оцінку земель поза межами населених пунктів, нам вдалося збільшити надходження до бюджету у чотири рази. У кредитах, як деякі інші ОТГ, ми не сидимо, тому можемо дозволити собі виплачувати людям достойні зарплати. Плануємо оголосити конкурс на нові посади. Тож нехай всі, хто бажає, приходять і пробують себе.

А що стосується поганих доріг та інших проблем по селах громади, то ми їх поступово вирішуємо. Спочатку першочергові за проблемністю питання вирішуємо, а далі все інше, але в межах наших можливостей, — підсумував співрозмовник, який ніяк не збентежений тим, що за цією логікою — майже 12 тисяч населення об’єднаної територіальної громади мають працювати на те, щоб прогодувати два десятки його працівників. Бо, впевнений пан Столярчук, багато хто на його місці робив би так само.

Влад ІСАЄВ,
«Західний аргумент».
 


ПОВІДОМЛЯЙТЕ СВОЇ НОВИНИ В РЕДАКЦІЮ "РІВНЕ ВЕЧІРНЄ": Тел./Viber/Telegram: +380673625686

Читайте також