Ігор Назарук уже більше півроку вулицями Рівного їздить на жовтому “зЗапорожці”. Авто старше за власника на чотири роки. Йому у 2012-му виповнилося 44. Як похолоднішало, власник заховав своє авто в гараж. Каже, чекатиме до наступного року, бо взимку на такому авто далеко не заїдеш.
Ігор Назарук розповів, що змінив майже 15 авто різних марок і різних років випуску, аж поки не побачив свого “Запорожця”:
— 15 років тому випадково побачив його на ринку — з нього торгували овочами. Власник довго не хотів продавати, але потім таки погодився. Придбав я тоді його за доларів 300 і от уже 12 років він у мене. Проте до 2010 року “горбатий” просто стояв у мене на подвір’ї, аж поки я не вирішив — варто пересідати саме на нього.
 |
|
 |
|
Я два роки не займався нічим іншим, окрім ремонту. Усі заощадження кидав у машину. Загалом пішло понад 2 тисячі доларів. Вирішив не ставити нові деталі, як дехто робить. Ретро повинно бути ретро. Тож довелося повозитися ще й із запчастинами. Знайти їх важкувато: їздили і по ринках, і по селах. Проте зараз мій “Запорожець” на ходу. Ламається, правда, часто. Не раз мені чужі люди допомагали його штовхати. Але всі ставляться з розумінням, багато хто з цікавістю. Все-таки це вже раритет. Але в більшості мені допомагають друзі. Як тільки я поламаюся, одразу їдуть на допомогу. По місту “з галстуком” їхав уже не раз.
Ігор Назарук розповів, як виникла ідея заснувати клуб ретромобілів:
— Ми були з другом у Києві, вже мали повертатися, але вирішили, що маршруткою задорого… Так ми любимо жартувати, розповідаючи про те, як купили тоді рожевого “Запорожця” і їхали на ньому додому цілий день. Тоді ж, у Києві, загорілися бажанням заснувати свій клуб ретромобілів. У 2010 році на придбаному у Києві рожевому “Запорожці” вирішили взяти участь у змаганнях ретромобілів у Львові. Ми тоді перше місце одразу здобули, серед близько 40 учасників. Тоді ж на конкурсі почули слова: “Горбатий запорожець — ніби як машина часу”. З цього й вирішили свій клуб ретромобілів назвати “Машина часу”.
 |
|
|
|
Мій друг на своєму синьому запорожці проїхав 5 тисяч кілометрів… по Європі. Вони з дружиною так подорожували. Я на своєму найдальше їздив — це в ліс по гриби. А ось на рожевому ми подолали понад 1,5 тис. км лише на поїздки до Львова. Вже три роки поспіль їздимо туди на різноманітні конкурси та перегони серед ретромобілів. Жодного разу не ламалися і щоразу привозили якісь призові місця або подяки. У нас навіть є гран-прі, який ми отримали на святкуванні 51-ї річниці “Запорожця” за здолання найбільшої відстані. Щороку беремо участь у перегонах, які влаштовують у нас в аеропорту. Вже бували на виставках у Луцьку та Здолбунові. Але з рожевим “Запорожцем” ми розлучилися. У нас його викупили. Довго не приставали на пропозицію, але таки піддалися — авто забрали на Буковель. Наскільки ми зрозуміли, воно буде серед колекційних.
Нині у рівненському клубі — п’ять учасників і десять авто, а приєднатися до автомобілістів може будь-хто, хто має ретромашину і нею користується. На подвір’ї Ігоря стоять три москвичі. Два — майже без деталей. Ігор запевняє — через два роки вони будуть на ходу:
— Один з них — рідкісний повнопривідний 410-й “Москвич”. На весь Радянський Союз їх випустили лише кілька тисяч. У нашому клубі майже всі авто — “Москвичі”, є “горбаті запорожці” і один “Форд”. Усім вже понад сорок років. Ми будемо збільшувати парк. Проте зараз знайти старі машини дуже важко. Ще минулого року було легше. От і до мене вже постійно звертаються як не бізнесмени, то автолюбителі, аби я продав свій “горбатий”. Один чоловік хотів купити своїй дружині. А в більшості хочуть придбати або в колекцію, або через те, що сумують за минулим: у когось у батька таке авто було, а хтось і сам починав із “Запорожця”. Одного разу навіть хотіли вкрасти машину. Приїхав я під будинок і побіг на четвертий поверх чаю попити. Зирк у вікно — а мого “горбатого” вже четверо хлопці штовхають. Я вибіг — злодії втекли. Але все ж пишався трохи: машиною цікавляться.
Доглядати за старим авто набагато важче, ніж за новим, проте Ігор Назарук та його друзі з “Машини часу” допомагають один одному, навіть створили власний склад запчастин, з якого, кажуть, готові поділитися з будь-ким.
— Хотілося б, аби люди не викидали автомобілі на смітник, — говорить пан Ігор. — Ті дві тисячі гривень, що їм дадуть за брухт, нікого не врятують, а машина з часом все одно віддячить. Головне — її любити.
Як був у Львові, не міг відірвати захоплений погляд від мерседесу 1933 року випуску, на якому приїхали поляки. Його ні разу не реставрували! До речі, поляки якось приїздили на авто, якому вже 115 років. Вік автомобіля, якщо за ним доглядати, лише додає йому шарму, а не псує. Наші “Запорожці” ще проїздять як мінімум 50 років.
