Час фонтана

Навколо нас може відбуватися що завгодно — епідемії, стихійні лиха, політичні заворушення, війни… Але ніщо не може скасувати потребу міської влади «закопати» в міську ж землю чергову кругленьку чи не дуже суму із міського бюджету. Бажано робити це у самісінькому центрі, аби всі бачили, що влада не байдики б’є, а наполегливо працює над покращенням життя громадян. Працюючи в засобах масової інформації, я просто не мав і не маю права про це не знати — хто ж тоді про це все напише, про це все розкаже і це все покаже? Тому я вже давно збився з рахунку — скільки разів доводилося писати про цей фонтан. Вперше це робили ще без мене — коли наприкінці сімдесятих років минулого століття зруйнували житлові квартали позаду кінотеатру, що мав тоді мальовничу назву «Жовтень», влаштувавши там бульвар з фонтаном, я ще був студентом. Зате потім! Що з тим фонтаном лише не робили, як його не вдосконалювали! І музика з нього грала, і різними кольорами він світився, і вода з нього лилася неповторними візерунками… Це все широко висвітлювалося у місцевих засобах масової інформації з обов’язковим при цьому показом тодішніх міських керівників. Потім музика над тим фонтаном якось замовкала, кольорові лампи згасали, водні візерунки зникали… Залишалося лише не дуже чисте заглиблення або з водою, або сухе, звідки двірники періодично діставали побиту лицювальну плитку та накидане туди вдячними громадянами сміття. Аж поки наступний міський голова не відкривав урочисто новий фонтан. І так вже понад сорок років… Не знаю, чи знають нинішні міські керівники про цю історію, чи ні — час плине швидко. На відміну від води, яка у кожному новому фонтані припиняла текти вже за декілька місяців чи навіть тижнів. А поки що історія вже вкотре повторюється — міські керівники урочисто повідомили про чергову реконструкцію невмирущого фонтана. Невмирущого в тому розумінні, що його можна переробляти вічно. Аби гроші в міському бюджеті для цього були. Виходить, що ці гроші є. А значить, фонтану бути! А потім не бути. Хіба вперше?