В новому уряді Юлії Тимошенко працюватимуть двоє наших земляків — вихідців з Рівенщини. Це — міністр культури Оксана Білозір та міністр внутрішніх справ Юрій Луценко.
Оксана Білозір Народна артистка України (1994), доцент (1998), естрадна співачка (сопрано). Член фракції «Наша Україна» (з 05.2002), член Комітету в закордонних справах (з 06.2002); в.о. професора, зав. кафедри естради факультету музичного мистецтва. Київський національний університет культури і мистецтв. Народилася 30 травня 1957 р. у смт Смига Дубенського району Рівенської області. Закінчила Львівське музично-педагогічне училище ім. Ф.Колеси (1976); Львівську державну консерваторію ім. М.Лисенка (1977-1981), Дипломатичну академію України при МЗС України (1997-1999), магістр зовнішньої політики та дипломатії. З 1979 р. — солістка вокально-інструментального ансамблю «Ватра», з 1994 р. — групи «Оксана». Народний депутат України 4-го скликання з 04.2002 від блоку В.Ющенка «Наша Україна», № 70 в списку. На час виборів: завідувачка кафедри Київського національного університету культури і мистецтв, безпартійна. Заслужена артистка України (1986). Народний посол України (1999). Лауреат Всесвітнього фестивалю молоді та студентів. Голова та член журі Міжнародного фестивалю автентичного фольклору «У галицькому колі», Всеукраїнського фестивалю дітей-інвалідів «Повір у себе», Всесвітнього фестивалю «Український спів у світі», Всеукраїнського фестивалю «Мелодія» та ін. Учасник війни в Афганістані. Компакт-диски: «Ватра-1», «Ватра-2», «Многая літа» (Канада); «Україночка», «Нові і найкращі пісні», «Колядки і щедрівки», «Для тебе», «Чарівна бойківчанка» (Україна). Володіє польською, англійською мовами. Захоплення: нарти. Відгуки преси: «Прем’єр Тимошенко і міністр культури Білозір — патріоти (прошу не плутати з націоналізмом). Їх вирізняє європейська орієнтація і сприйняття життя. Вони розуміють, що хліб і культура — базис, а мистецтво — казка, без якої не виростити добру душу дитини. Без культури й мистецтва народ не здобуде свободу, честь, гідність». «Якщо переглянути бюджет 2005 року, стане зрозуміло, що залишковий принцип фінансування культури прогресує. Навряд чи пані Білозір удасться змінити Закон про бюджет на поточний рік. Отже, пріоритетними в роботі можуть стати законотворчість і лобіювання відповідних законів у парламенті».
Юрій Луценко Член СПУ з 1991 р., член фракції СПУ з 05.2002 р., член Комітету з питань будівництва, транспорту і зв’язку з 06.2002 р., секретар Політради, член політвиконкому СПУ. Народився 14 грудня 1964 р. у м. Рівне. Освіта вища, у 1989 р. закінчив Львівський політехнічний інститут, факультет електронної техніки, інженер електронної техніки. У 1982-1984 рр. та у 1986-1989 рр. — студент Львівського політехнічного інституту. У 1984-1986 рр. — служба в армії. 1989-1994 рр. — майстер дільниці, начальник техбюро цеху, головний конструктор Рівенського заводу «Газотрон». 1994 р. — заступник голови Рівенської облради народних депутатів. У 1996 р. — голова комітету економіки Рівенської облдержадміністрації. З 09.1997 р. по 09.1998 р. — заступник міністра Міністерства України у справах науки і технологій. З 09.1998 р. по 04.1999 р. — помічник прем’єр-міністра України. З 04.1999 р. по 04.2002 р. — помічник-консультант народного депутата України О.Мороза, Секретаріат ВР України. Секретар Політради СПУ у 1996-1998 рр. З 12.2000 р. — співголова акції «Україна без Кучми». Член ради акцій протесту, представник Громадянського комітету захисту Конституції «Україна без Кучми» для ведення переговорів з представниками режиму з 02.2001 р. Народний депутат України 4-го скликання з 04.2002 р. від СПУ. Володіє англійською мовою. Відгуки преси: «Варто віддати Луценку належне: його шлях до бюрократичної кар’єри проліг не по килимових доріжках, а через Майдан. До речі, з цієї причини дуже багато хто вважає його таким собі баляндрасником і веселуном. Незабаром вони побачать зовсім іншого Луценка — жорсткого бюрократа, представника партії, яка занадто довго перебувала в опозиції. Амбіційного прагматика, котрий уміє розмовляти з міліцейськими генералами». «Луценку буде дуже важко обіймати цю посаду, особливо спочатку. Оскільки сьогодні МВС — дуже консервативна і корумпована структура. Перше, що йому необхідно буде зробити, — переорієнтувати МВС із «дахування», сприяння кримінальним структурам на виконання передбачених законом завдань, вивести МВС із процесу політичної боротьби».
