Погодьтеся, прикро справу всього свого життя бачити змарнованою. Ніби підняв із землі ту справу, привів її до ладу, доглядав її, пестив... Але прийшов час — і довелося ту справу передати іншому. Воно ніби нічого, аби новий господар справи був дбайливим. А якщо навпаки?
Погодьтеся, прикро справу всього свого життя бачити змарнованою. Ніби підняв із землі ту справу, привів її до ладу, доглядав її, пестив... Але прийшов час — і довелося ту справу передати іншому. Воно ніби нічого, аби новий господар справи був дбайливим. А якщо навпаки? Про те, що воду в нічний час рівнянам не подаватимуть, один високопоставлений мешканець Великої Омеляни дізнався з газет. Напевне, він належить до числа тих «нормальних людей», які, за висловом міського голови Рівного Віктора Чайки, «до дванадцяти помиються і спати ляжуть». Але спати йому, сільському жителю, спокійно не дає не стільки нічна «музика» міських водопровідних кранів, скільки гіркі спогади про марно витрачені зусилля. — Знову обмежили водопостачання і я знову буду ставити питання про повернення водоканалу в обласну власність, — заявив голова облдержадміністрації Микола Сорока. — Бо ж домовлялися з міською владою, що водопостачання буде цілодобовим. Не для того люди в 1997 році здоров’я гробили, прокладаючи труби в сорокаградусний мороз, щоб знов місто без води залишилося.
