Ніч у лісі

1321 0

Минулу суботу родина Полюховичів з Зарічного вирішила присвятити копанню картоплі. Адже старші їхні діти, восьмикласниця Олена та семикласник Сергій, у цей день не йшли до школи, тож могли допомогти батькам, та й погода була сприятливою для роботи на городі: світило сонце і дощу не передбачалося. Сергія вирішили залишити вдома з молодшими сестричками — півторарічною Вікою та шестирічною Катрусею. Однак на город їхали ще й сусіди Полюховичів. З собою вони брали і дітей: п’ятирічного Іванка та шестирічного Олексія. Катруся, побачивши це, почала просити батьків, щоб і її взяли на город. Ті, вирішивши, що дівчинці, раз їдуть сусідські хлопці, буде з ким гратися, піддалися на її умовляння.

Город Полюховичів розташований біля села Іванчиці. Добратися до нього для Полюховичів не є проблемою, адже вони мають власний автомобіль. Працювали до обіду. Пообідавши, знову взялися до роботи, а діти тим часом вирішили йти усі гуртом до лісу по гриби. Дорослі нічого лихого у цьому не побачили. Ліс розташований зразу за городом Полюховичів, і їхня родина по гриби сюди не раз ходила. Навіть не заходячи далеко, поверталися не з порожніми руками. Ватажком у малолітніх грибників став син сестри Віктора, яка теж допомагала копати картоплю, семикласник Сашко. Тож, взявши з собою Олексія, Іванка і Катрусю, він повів їх до лісу. Спочатку вони походили близько від городу. Потім вирішили ще піднятися на гірку, щоб пройти трохи далі углиб лісу. Однак Катруся йти далі з грибниками відмовилася. Тож Сашко, вказавши їй дорогу до батьківського городу, відправив дівчинку назад. Трошки пізніше у ліс подалися і Олена з Миколою, ще одним сином сестри Віктора. А десь через годину малолітні грибники повернулися до батьків. Катрусі з ними не було. Всі п’ятеро дорослих відразу кинулися на пошуки дівчинки. Ходили по лісу, гукали її, але Катруся не обзивалася. Батько проїхав по лісу автомобілем, сигналив, коли почало темніти, світив фарами, але доньки ніде не було. Проблукавши по лісу до дев’ятої вечора, Полюховичі повернулися додому і зателефонували в міліцію. Мама Катрусі, Раїса, оскільки сама з віруючої сім’ї, попросила допомоги в одновірців. Понад двадцять людей взяло участь у нічних пошуках зниклої Катрусі, в той час як інші віруючі на прохання п.Раїси молилися за те, щоб дівчинка знайшлася. — Я боялася, що донька замерзне, — розповідає її мама, — адже коли ми її шукали вночі, то геть заросилися і було так холодно, що промоклий одяг почав на нас замерзати. Катруся ж пішла в ліс в одному гольфику. Ми за цей час, доки її не було, вже що хоч передумали. Думали, може, заснула десь і не чує нас, може, де звір який її схопив (нам потім розказували, що тут багато вовків водиться, диких кабанів). Але сподівалися на краще. Все надіялися, що доньку підібрав хтось з мешканців навколишніх сіл. Вона ж знає, звідки вона, як її звати. А не телефонують нам з цього приводу, пояснювали самі собі, бо підібрав Катрусю хтось з хутірських, в кого нема телефону, або з Білорусі. Зранку до місцевих жителів приєдналися загони рятувальників МНС. Близько 200 чоловік по кілька разів прочісували ліс, але дівчинки ніде не було. Міліція тим часом обходила мешканців навколишніх сіл, опитуючи їх, чи не бачили Катрусю. Лише після третьої години дня нарешті дівчинку знайшли. Її побачив пастух з білоруського села Ладорож, що за 5 км від Іванчиць. Він знав про зниклу дівчинку, оскільки про цю новину вже гуділа вся округа. У Ладорозькому лісі, де він пас корови, чоловік помітив, як з трави піднялася дитяча голова. «Катрусю, ти?» — гукнув пастух. «Я», — відповіла дівчинка і пішла йому назустріч. — Вже коли я почула. що сигналять автомобілі і люди кричать, зрозуміла. що доньку знайшли, — розповідає п.Раїса. — Її несли на руках, тому я не зразу зрозуміла, чи вона жива. Врешті, коли побачила доньку, не могла стримати сліз. Тут же приїхала «швидка». Лікар, оглянувши Катрусю, призначив їй лише поприймати валер’янки. А так, слава Богу, все нормально з її здоров’ям. Лише ніжки вона трохи порізала травою. Каже навіть, що не боялася ночувати в лісі і чула наші голоси, але за високою травою нас не бачила. Адже в тих місцях очерет ледь не під три метри і трава по груди дорослому. Через те ми її й не побачили. Вона гукала нам, але ми її не чули, а йти назустріч вона боялася, особливо вночі. Спала ж на траві, вкрившись хустинкою. Каже, що їй світили зірочки і ящірки шаруділи в траві, не даючи спати. Змерзла вона, правда, і їсти хотілося, то їла тоді ожину. — То донька ваша перейшла білоруський кордон? — А там такий кордон — рів звичайний, неглибокий. В деяких місцях можна навіть його обійти. Нині всі знайомі приходять і телефонують до Полюховичів, щоб дізнатися про долю Катрусі. Телефонувала й вчителька зі школи, однокласники приходили. Дівчинку ще батьки не пускають на навчання, щоб вона швидше вийшла зі стресового стану і порізи на її ніжках зажили. Найближчим часом Полюховичі збираються поїхати в Ладорож, щоб дізнатися прізвище рятівника їхньої доньки, подякувати йому.


ПОВІДОМЛЯЙТЕ СВОЇ НОВИНИ В РЕДАКЦІЮ "РІВНЕ ВЕЧІРНЄ": Тел./Viber/Telegram: +380673625686

Коментарі (всі коментарі проходять модерацію)

Залиште вiдповiдь

Читайте також