Новий квітковий роман Ніки Нікалео презентували у Рівному

Жіноче та чоловіче розуміння щастя, ілюзія та реальність, мрії та дійсність, дитинство та дорослість, зрада та вірність, чесність та обман, сила та слабкість, краса та потворність – стільки проявів життя поєдналися на сторінках роману письменниці, лауреатки «Коронації слова», громадської діячки та журналістки зі Львова – Ніки Нікалео.

Днями вона презентувала у книгарні «Є» свій новий роман «Квітникарка».

Письменниця відома читачам завдяки книгам «Черешні з коньяком», «Львів. Пані. Панянки». Сюжет нового роману досить динамічний. Головна героїня Вікторія тривалий час жила в ілюзії успішного шлюбу, доки не переконалася у цинічній чоловіковій зраді у власному домі. Жінка мусить кардинально змінити своє життя, віднайти шлях до себе, відкрити заново, уже без рожевих окулярів, світ. Вікторія згадує свої юнацькі захоплення, пробує себе в творчій професії дизайнера, на її шляху зустрічаються нові люди, які відкривають незвідані грані себе.

На сторінках «Квітникарки» немає звичних для жіночих романів розлогих рефлексій, мінімум емоцій та максимум дій, активних кроків вперед, до себе. Події та люди змінюються доволі швидко. Героїня через свої слабкощі та ілюзії навіть викликає несприйняття у письменниці. Авторка не жаліє її, не дозволяє їй лити сльози, бо в них можна втонути.

Поступово вимальовуючи образ свого персонажа, Ніка Нікалео пропонує читачеві тип сучасної самодостатньої жінки, яка чітко знає, чого прагне, як того досягнути, яка не залежна від думки оточення. Жінка, яка вчиться бути сильною і гідно приймає життєві виклики, якими б вони не були. Та відбувається це поступово, адже все своє життя людина вчиться новому.
«Квітникарка» - своєрідна абетка поведінки у складних ситуаціях, інструкція, як чути себе, й не дозволяти нікому знищити власне «я».

Писався роман доволі швидко, окремі сцени поставали в уяві так жваво й мальовниче, що доводилося відкладати основну роботу й фіксувати на папері певні деталі.

Виник задум роману доволі «ароматно». Одного дня через негоду ледь не загинули запашні півонії авторки. Це надихнуло на написання квіткової історії.

У тексті вона втілюється у життєвому циклі героїні, яка поступово, наче квітка, розквітає назустріч справжній собі, назустріч своєму яскравому життю, своїй любові.

Відповідаючи на питання читачів щодо сюжетів для своїх текстів, письменниця каже, що любить спостерігати за життям інших людей, ці спостереження дають чимало цікавого матеріалу, вчать гнучкіше реагувати на навколишні події, які змінюються дуже стрімко. Цікаво, що читачами, жіночих на перший погляд текстів, стають і чоловіки. Так вони відкривають для себе інший тип мислення, намагаються пізнати жіночу душу.

Вікторія Назарук