Неодноразово доводилося чути нарікання на роботу військових комісаріатів: військовозобов’язані кажуть, що мобілізовують не так, а у військах нарікають, що мобілізовують не тих. Натомість, у військкоматах переконують, що доводиться працювати з тим контингентом, який приходить на медкомісії та не ухиляється від призову на строкову військову службу чи за мобілізацією.
Розмірковувати на тему, не випробувавши особисто, це щонайменше — не етично. Аби заглянути за лаштунки призовної кухні, спробуємо вручити повістки двом — підприємцю та безробітному у Рівному. Назвемо цей квест Операція «Повістка».
Одразу обмовлюся, що повістки бувають двох видів. Першою повісткою працівники комісаріатів запрошують потенційних захисників Вітчизни пройти медичний огляд чи уточнити дані облікової справи. Отримання другої означає, що людина зобов’язана прибути із «валізою» в готовності виїхати у складі команди до навчального підрозділу. Повістки саме для проходження меддогляду цього дня автору потрібно було вручити адресатам. Отож, з спільно з представником Рівненського об’єднаного міського військового комісаріату та двома повістками вирушили на оповіщення.
Першою зупинкою було місце реєстрації підприємця Валерія С. Через кодовий замок на дверях довелося трохи згаяти часу, чекаючи поки хтось з сусідів відчинить. Квартиру знайти не складно, а от її мешканця — ціла історія. На дзвінок у двері ніхто не відгукнувся. Тому постукав у сусідні. Двері поруч відкрив чоловік, який повідомив, що пана С. вже понад півроку як тут не видно. Інших адрес і номеру телефону потенційного захисника Вітчизни теж не відомо. На цій песимістичній ноті можна було б і закінчити пошуки, але... може підприємець на своєму підприємстві? За назвою фірми в Інтернеті швидко знайшлися вулиця і номер офісу, але в іншому районі Рівного. У дворі біля складських приміщень якраз метушилися працівники.
— А Валерій Олександрович є на місці? Де можна його знайти?
— Та є, он же ж його авто! — показує один з робітників на стоянку і додає, — Почекайте тут, зараз покличу.
Очевидно, поява людей у військовому однострої насторожила працівників. Вони зникли з двору, а через деякий час із вхідних дверей з’явився чоловік, який назвався директором підприємства Олегом Л. і поцікавився з якою метою розшукую Валерія Олександровича. Діалог був коротким:
— А не підкажете де Валерій Олександрович? Він державі потрібен!
— Навіщо він державі? Він здає нам це в оренду і тут його немає. Є державна служба реєстрації — там шукайте як його знайти.
— Так тут же ж стоїть його авто, кажуть, що він тут. Навіщо ви обманюєте?
— Це стоянка, тут хто хоче ставить авто. Я не знаю чий це транспорт.
Розмова була закінчена, але історія на цьому ще ні. Відійшовши на кілька метрів від підприємства, почули як скрипнули важкі металеві двері. З фірми вибіг чоловік, швидко сів в авто, яке «хтось тут поставив», і чимдуж «рванув» на ньому геть. Не захотів, видно, Валерій Олександрович послужити Батьківщині.
А тим часом пора їхати вручати повістку безробітному. Може там пощастить?
Знову довелося мандрувати у інший район міста. Запитав у сусідів під будинком, чи тут живе Микола Г. Відповіли, що тут, і він навіть має бути вдома. Підіймаюся до квартири, дзвоню у двері. Відчиняє літня жінка — теща адресата Надія Євгенівна. Бере в руки повістку, кілька разів перечитує її і каже:
— Миколи немає вдома. Він на роботі.
— Так він же ж безробітній. А де він працює? Сусіди кажуть, що мав би бути вдома...
— А що ви хочете? Він взагалі в армії не служив, він хворий. Йому в армію не можна!
— Так і добре! Візьміть повістку, хай він пройде медичний огляд!
— Ні, я не буду, хай він сам бере. Приходьте завтра!
— Згідно з законодавством якщо немає адресата, то ми інформуємо родичів! Тобто, вручаємо повістку Вам!
— Мені не треба, я її брати не буду!
Надія Євгенівна поставила жирну крапку в розмові, зачинивши двері.
Представник Рівненського об’єднаного міського військового комісаріату розповів, що такі сценарії вручення повісток стаються і в нього. Відсоток людей, які відразу беруть «виклик» на медкомісію чи перевірку облікових даних, не великий. Військовозобов’язані і їхні родичі деколи не дуже адекватно реагують на появу представника комісаріату. Буває по всякому — від просто відмови отримати повістку, до відвертих погроз і прокльонів.
