Подібно до багатьох із надією очікував поновлення футбольного сезону в Рівному. Давно вже такого не було — весна, сонце і футбол. Та ще й суперник гідний — чернівецька «Буковина», проти якої грав колись ще «Колгоспник» (так звалася наша команда у шістдесяті роки). І нічого, що стадіон у нас розвалений — поки що місця вистачило всім, навіть вільних крісел залишилось чимало. Зате у нас знову весна розпочалася з футболу!
За це ми усі знаємо кому подякувати — енергійний Олексій Хахльов повернув Рівне до великого футболу. Усе було зроблено правильно — червоно-чорні кольори команди, енергійна реклама футболу всюди, де тільки можна, залучення до «народного клубу» кількох тисяч ентузіастів, які дали на цю справу власні невеликі кошти, тиск на органи влади, які дали з місцевого бюджету кілька мільйонів на «благородну справу». Після останнього клуб справді став народним, оскільки згадані мільйони належать не лише футбольним ентузіастам, а й усім жителям області, від новонароджених до пенсіонерів.
Піднесеного настрою не зіпсували навіть безглузді волання стадіонного діджея, який так і не вивчив за зиму правил футболу і оголосив перед грою усіх людей, що були записані у протоколі. Ну звідки хлопцю знати скільки футболістів на поле виходить? Головне — щохвилини волати «Ваші оплески!». Все це можна витерпіти заради футболу.
І ось футбол розпочався. Ті, хто ходив на «Верес» торік, були здивовані з перших хвилин — від «народної команди», що грала у 2015-му, на полі залишився лише один футболіст. Всі інші — незнайомці. Місцевий лише один, решта невідомо звідки. Народ на трибунах попервах вирішив, що до команди взяли нових гравців, бо вони сильніші. Але на полі це ніяк не підтверджувалося. Оновлена «народна команда» не могла забігти на чужу половину поля більш ніж на кілька секунд. Привезені невідомо звідки «майстри» або били вперед навмання, або віддавали м’яча супернику, або падали на траву у боротьбі з непоступливим м’ячем.
Гості з Чернівців цим були спочатку здивовані. Ну справді, не може такого бути, щоб «народний клуб», про який вже півроку йде дзвін по всій країні, грав на рівні середньої сільської команди. Напевне, це якийсь тактичний секрет, — думали футболісти команди гостей і не йшли попервах великими силами вперед. Лише у другій половині гри буковинці зрозуміли, з ким мають справу, і спокійно повели гру за власним сценарієм. Провели кілька небезпечних атак і врешті забили переможний м’яч.
А наші? Наші за усю гру лише одного разу добили м’ячем до воротаря гостей, за що той був, напевно, дуже вдячний — замерз-бо дуже. І хоча численна публіка у захваті реагувала на кожний удар «червоно-чорних», це не допомогло — удари йшли «по горобцях».
Слід сказати, що на трибунах були різні люди. Ті, хто прийшов просто «на видовище», дивились більше одне на одного. А ті, хто щось тямить у футболі, не розуміли нічого. На цьому все і закінчилося. Після фінального свистка, який зафіксував перемогу гостей, наші «майстри» чимдуж побігли дякувати «фанатам», тобто групі молодих людей, які всі гру кричали, барабанили і підпалювали «димовухи». За це футболісти «Вереса» їм і дякували, ігноруючи решту публіки, яка вже на той час залишила трибуни.
Що після цього хочеться сказати Олексію Хахльову і групі молодих ентузіастів, які його постійно оточують? Сказати хочеться одне — вас обманули, пане Хахльов! Футбол — це не стрибання танцювальних груп перед матчем під музику, футбол — це не волання безграмотного диктора, футбол — це не розіграші призів між одними й тими ж дітлахами, які по два рази буцнули по м’ячу у перерві гри, футбол — це не лотерея з холодильником «від спонсора», футбол — це не почесні гості, звезені до Рівного подивитись на місцеве футбольне диво, футбол — це не кривляння купки підлітків у чорному з димовухами. Футбол, коли ви забули, — це така гра у м’яч між двома командами. Якщо вдягнути в яскраву форму одинадцять дебелих «русскоязичних» молодиків — це ще не буде футбольна команда.
Я розумію, що більшість із ентузіастів навколо вас, пане Хахльов, може, й не відрізняють футбол від волейболу, але ж ви — не такий! Ви у нас голова обласної федерації, президент «народного клубу» та член виконкому ФФУ!
Сподіваюсь, що до наступної домашньої гри команди «Верес» майже чотири тисячі членів клубу та усі інші, кому цікаво, дізнаються від президента «народного клубу» про те, куди поділася минулорічна команда та її тренер і звідки взялися нові? Чим ці люди заслужили право займатися футболом за наші гроші? І взагалі, непогано було б розпочати робити те, про що так голосно говорилося торік. Опублікувати фінансовий звіт «народного клубу», провести належним чином загальні збори, засідання правління та наглядової ради. Може тоді у людей буде менше запитань.
Рівному потрібен футбол! Люди готові підтримати свою команду. І морально, і матеріально. Але хотілося б знати, що це за люди? Упевнений, що коли нам про це розкажуть, ми будемо ще сильніше вболівати за «Верес». Для цього у «народного клубу» є усе. Лише футболу поки що не вистачає. Чекаємо!
Запитаєте, а що, коли все продовжуватиметься так само? Відповім цитатою: «Ну, год еще, ну, два. А дальше что? Дальше ваши рыжие кудри примелькаются, и вас просто начнут бить» (И.Ильф, Е. Петров «Золотой теленок» (1931).
