Гроші на різні оборонні потреби тепер виділяють практично на кожній сесії міськради Рівного. Минулого четверга депутати проголосували за 10 мільйонів гривень на підтримку військових. У тому числі, для трьох військових частин. Депутат Олександр Курсик, який і сам з минулого року захищає країну на фронті, вийшов на трибуну подякувати за допомогу, але виступ вийшов неочікувано емоційним. Настільки, що колеги аплодували йому стоячи. Спершу депутат у «пікселі» довго мовчав, щоб зібратися з думками. А посеред промови… розплакався.
Олександр Курсик, депутат міської ради Рівного:
— Відвик уже я від цього: некомфортне середовище, в окопі якось краще... Хотів почати з того, що сьогодні всі засідання фракції і початок сесії мали би бути на майдані Незалежності (де того дня прощалися з двома захисниками. — РВ). Я туди попав, а більшості з вас там не було!
Я приїхав, щоб подякувати від всього особового складу, будучи бійцем, командиром взводу і командиром роти 14-ї бригади. Важко було завжди, бо ми пройшли шлях від Миколаївської області й зараз стоїмо в Куп’янську, а пройшли Соледар, Ізюм та інші «гарячі точки». Я взагалі прихильник того, що воювати має професійна армія. І те, що ми стали воїнами, — це більше виняток, ніж догма і норма. Але через те, що зараз відбувається в нашій країні, по-іншому бути не може, і я по-іншому повестися не міг. Хоча посада у мене ніби захищена від мобілізації. І так само зробили тисячі й сотні тисяч інших козаків. І перемога точно буде за нами. Дякую, що міська рада допомогла і нам тоді виділили 1,5 мільйона гривень. Ці кошти нам були дуже потрібні на два величезних дрони, які несли 20 кілограмів за один раз, це дуже важливо.
Сьогодні я теж прийшов не голосувати, а сказати «дякую» за два мільйони гривень. І знаєте — сльози зараз йдуть не через те, що плакса якийсь… Сльози йдуть через те, що мучить, що щось не зробили, не тоді гроші скинули… Найважче розмовляти як командиру з родичами, найважче пояснювати мамам, що ти не забрав тіло…
Сьогодні три військових частини отримають кошти від платників податків через ваше рішення. Зокрема, моя бригада, яка зараз формується на теренах Західної України на одному з полігонів — дуже багато рівненських хлопців там. Це 150-та бригада, я зараз її представляю. Дякую усім за підтримку, бо будь-яка передача — одяг, смаколики, автомобілі, особливо швидкі допомоги чи спецтехніка — вона надзвичайно відчувається. Коли це все закінчиться нашою перемогою, тоді я від себе обійму і подякую кожному, хто допомагав... Хотілося б тільки, щоб перемога була чимшвидше. Бо реально, 14-та бригада воює до сих пір, з початку повномасштабної — у нас не було жодної ротації. У нас є пацани, які 15 місяців вдома не були, уявляєте собі? Я не був вдома 6 місяців за один раз, це такий розрив із сім’єю…
Тримайте економічний фронт. Але вшановуйте воїнів, я вас дуже прошу. Ми там часто про це говоримо: а як буде, коли приїдемо додому? Реально, є такі думки про свій похорон, як все буде… Тому зустрічайте хлопців. Вони віддали все, що могли віддати. Коли хтось купує новий автомобіль або якісь речі, мені це в голові не вкладається. Звичайно, потрібно жити. Але я вас прошу адекватно ставитися до того, що зараз відбувається. Я вам розкажу, що я був у тих містах, які зараз звільнені — той самий Ізюм, Куп’янськ. Там немає нічого. Ті люди, які думали, що, можливо, пронесе, або що кацап прийде і буде краще — брехня! Після них не буде нічого, взагалі нічого! І уже не потрібно буде ні одягу, ні автомобілів, ні бізнесу… Ви маєте це усвідомлювати! Зараз треба всім працювати на перемогу.
Я пішов воювати туди, щоб у Рівному не було війни. І так само зробили всі пацани з Волинської Львівської, Рівненської, з сусідніх західних областей. Всі розуміють, що вони там тільки через те, щоб війни не було вдома. Так само біля нас пліч-о-пліч стають пацани з Донецької, Запорізької, Сумської областей. І коли я зараз з ними налагоджуюся (бо багато людей прикомандирували до нас) і вони розповідають, як поводилися: я вам скажу, що не знаю, хто ще з нас бандерівець і хто знає мистецтво війни… Як ті хлопці виривали і вигризали зубами кожне село і кожен клаптик. Це вже потім будуть розбиратися: чому були відведені ті регулярні війська або щось розміноване чи незаміноване там, де треба було…
Пробачте за емоції, важко говорити. Налаштовувався ніби, не збирався говорити довго, лише максимально швидко хотів подякувати. Але повернувся додому — і воно отак по-домашньому...
До слова, Олександр Курсик — не перший військовий, який приходить на сесію. У серпні з трибуни дорікав владі інший воїн-депутат — Тарас Обоїста, який емоційно розповів про суїциди бійців і вимагав припинити у Рівному «схематози». А у вересні підполковник Андрій Гамов просив міську раду взяти шефство над його 457-м батальйоном перед відправкою на фронт — пояснив, що від цього залежить життя бійців.
Олена РАКС.
