Пам’ятник нікому

1106 0

Ми у соцмережах:

Пам’ятник нікому

Почувши галас навколо повалення «пам’ятника визволителям» на «пагорбі слави» у Рівному, який наздогнав мене у Києві — місцеві запитували, що там у нас сталося, — вирішив згадати історію цього монумента, який створювався на моїх очах. Наприкінці 1984 року я працював у тресті «Ровнопромстрой».

Саме підрозділи нашого тресту і споруджували тоді цей «пагорб слави». Ми з фотографом Тарасом Боровцем видерлися тоді хиткими риштуваннями аж до верхньої точки отого бетонного стовпа, який і досі стирчить ліворуч від дороги з Рівного на Київ. Ми зробили тоді унікальний знімок — бригада монтажників на висоті пташиного польоту! Звідти місто було як на долоні! Я надіслав це фото до тодішньої обласної комуністичної газети «Червоний прапор» на конкурс фотознімків до «сорокаріччя великої перемоги». Мені відповіли, що непогано було б написати статтю про будівництво цього грандіозного об’єкта. Я погодився. Для початку, як годиться, подивився документи. Вони мене вразили. Виявилося, що на місці «пагорба слави», де мали бути «пам’ятник визволителям», музей та «вічний вогонь», ніколи не було жодних боїв чи хоч яких бойових зіткнень. Не було там і могил полеглих. Могили були за кілометр на схід, на місці розстрілу німцями євреїв 7 листопада 1941 року. Але меморіал будували чомусь на порожньому місці. Навіщо? Адже тоді у Рівному вже був цілком достойний меморіал на Дубенському кладовищі, де справді були поховані загиблі, де горів «вічний вогонь», до якого нас водили зі школи на 9 Травня! Тож причиною спорудження «пагорба слави» було саме лише бажання Віталія Луценка, тодішнього першого секретаря міськкому КПСС, вислужитися перед столичним начальством, показавши найвищу міру відданості. Щоб отой покритий мармуром бетонний стовп у сорок метрів заввишки бачили всі, хто виїжджає із міста. Для цього навіть спиляли розкішну тополеву алею! Ну і грошей бюджетних «освоїти» вдалося чимало. Але нічого тоді у «Віталія Іванавіча» не вийшло — Андропов, перед яким він хотів вислужитися, помер ще на початку будівництва «пагорба слави», Черненко, який його замінив, до «саракалєтія пабєди» теж не дожив. Головним став Горбачов, який думав не про відзначення ювілеїв, а про «пєрєстройку». Монумент на тому пагорбі таки урочисто відкрили, нагнавши купу народу. Але потім все зупинилося. Аби належно утримувати той «пагорб», потрібне було чималеньке фінансування, якого вже не було. Тож все споруджене, окрім бетонного стовпа, почало потроху розвалюватися та заростати мохом. Так би і заросло, якби не декомунізація та дерусифікація. І не лише вони — кілька гектарів землі уздовж головної дороги можуть бути використані більш доцільно, аніж бути місцем для пам’ятника нікому. Тому не здивуюсь, якщо за певний час на місці «пагорба слави» збудують щось більш суспільно корисне. Житловий комплекс, наприклад. Чому ні? Ледь не забув, статті до газети я тоді так і не написав. Лише тепер руки дійшли…


ПОВІДОМЛЯЙТЕ СВОЇ НОВИНИ В РЕДАКЦІЮ "РІВНЕ ВЕЧІРНЄ": Тел./Viber/Telegram: +380673625686

Читайте також