Павло Павлишин: «Разом до спільної мети — перемоги України»

935 0

Ми у соцмережах:

Павло Павлишин: «Разом до спільної мети — перемоги України»

12 червня виповнилося 10 років перебування на посаді генерального директора Рівненської АЕС Павла Павлишина. Про досягнення і проблеми, цінності й особисті напрацювання, плани та задуми — в інтерв’ю.

— Павле Яремовичу, на Вашу думку, десять років — це багато чи мало?

— Це й багато, й мало, особливо для такої посади. У мене таке відчуття, що ці роки досить швидко минули. Кажуть, що найважчі перші 100 днів на посаді, проте, з мого досвіду, вони були найлегші, адже ти лише входиш у курс справ.

— За десять років на посаді, які нововведення чи управлінські рішення вважаєте найбільш значущими?

— Спільно з колегами ми впроваджували багато ініціатив, змінювали підходи до виробництва, управління, господарських справ, зокрема, в соціальній сфері. У виробничому напрямі зроблено безліч складних реконструкцій, деякі — вперше в Україні. Вважаю, великим досягненням нашого колективу є продовження терміну експлуатації енергоблоку № 3 РАЕС на 20 років. Цьому передувала велика кількість модернізацій, роботи з документацією та обґрунтування. Щодо поліпшення виробництва — активно вводилися різноманітні програмні продукти, спрямовані на безпосередні потреби працівників, найголовніше — це робилося власними силами. Ця практика успішно функціонує й нині. Досить складними, проте важливими, були зміни в організаційній структурі. Вперше змінено підходи в напрямі управління персоналом, щодо заробітної плати та навчання. Відбулися зміни в культурі виробництва, ремонті та експлуатації. Важливою, звісно, була турбота про працівників: з першого дня було проведено інспекцію робочих місць, після чого розпочали ремонти приміщень і забезпечення інструментами в більшій кількості. Але є ще над чим працювати та що вдосконалювати.

— Павле Яремовичу, чи змінилися з досвідом Ваші підходи до стилю управління та менеджменту?

— Вважаю, що так. По-перше, досвід керівництва — це великий трудовий шлях; по-друге, люди змінюються з віком, відтак змінюються їхні підходи. Звісно, краще мене можуть охарактеризувати мої колеги, проте мені здається, що я став менш різкий та виваженіше підходжу до прийняття управлінських рішень.

— Підсумовуючи досягнення колективу за останні 10 років, яке з них далося найважче?

— Найскладніше — це змінювати людей. Ми справляємося з експлуатацією, ремонтом, модернізацією обладнання, але це все «залізо». А люди всі різні, кожен зі своїм характером, своїми проблемами, успіхами, думками, і важливо, щоб на роботі вони налаштовувалися на якісне виконання виробничих цілей та завдань. Я вважаю, що крок за кроком у нашому колективі змінюється ставлення до роботи, до порядку на робочих місцях, до ініціатив.

— Ми обговорили досягнення, а як щодо проблемних питань, чи є такі?

— Проблемні питання є завжди, тим паче на такому великому та високотехнологічному підприємстві, як атомна електростанція. Виникають як експлуатаційні, ремонтні, економічні та фінансові питання, так і певні ситуації у взаєминах у колективах. На виробництві вони нас супроводжують так само, як і в повсякденному житті. Головне — не залишати проблемні питання поза увагою, робити висновки і намагатися не допускати їхнього повторення.

— Останнім часом у мережі знову почали з’являтися сумнівні публікації щодо діяльності Рівненської АЕС та Вас особисто. Яка Ваша позиція щодо цього?

— Реакції на такі публікації в мене різні: якщо вони стосуються лише мене — вони достатньо спокійні, тому що я знаю, хто, як і для чого це робить. Якщо в таких матеріалах дискредитують наш колектив, з технічної точки зору пишуть абсолютну неправду, тим більше не розуміючи до кінця всієї технології та процесів — мене це засмучує. Активно використовуючи для коментарів нереальних людей, так званих ботів, вони вводять в оману громадськість. Образливо, коли дискредитують прогресивний, сильний та дуже відповідальний колектив.

— Чи хотіли б Ви щось змінити на нашому підприємстві або запровадити щось нове?

— Безумовно, запроваджувати щось нове хочеться, але є певні межі, в яких перебуває наше підприємство, тим паче зараз, коли в країні війна. У таких умовах достатньо складно розвивати виробництво, і наразі найважливіше — стабільна робота електростанції. Звісно ж, треба дбати про моральний стан у колективі, адже у багатьох наших працівників хтось перебуває в ЗСУ або на окупованій території. Потрібно створювати спокійну робочу атмосферу, і ми достатньо над цим працюємо.

— Павле Яремовичу, які основні проєкти найближчої перспективи у соціальному напрямі?

— Потрібно й надалі оновлювати соціальні об’єкти, які перебувають на балансі електростанції. Останні 8 років намагаємося проводити капітальні ремонти спортивних і культурних закладів. Адже наші працівники, члени їхніх сімей та містяни мають відпочивати, розвиватися та займатися спортом у належних умовах. Добре було б відкрити нові гуртки та секції. РОК «Біле озеро» також потребує суттєвих вкладень, однак ми не можемо зробити все одразу. Будемо поступово приводити все до відповідного стану.

— Якою Ви бачите Рівненську АЕС ще через 10 років?

— Щодо виробництва: стабільно працює та покращує показники, розвивається за усіма можливими напрямами, зокрема й соціальним. Ми нерозривно пов’язані з нашим містом, відтак хотілося б, щоб разом з електростанцією розвивалося місто та громада. Хочеться, щоб у колективі не було великих потрясінь і він залишався таким же дружним. Ну і, звісно, — нові енергоблоки Рівненської АЕС. Над цим питанням ми вже працюємо спільно з Компанією.

— Якою Ви бачите майбутню долю нашої держави?

— По-перше, ми маємо закінчити війну. Моя позиція з самого її початку — ми однозначно переможемо. Не можна нам ставати на коліна і здавати наші території. Після перемоги на нас чекатиме великий обсяг будівництва, відновлення країни, зокрема, ми повинні змінити ставлення до держави. Впевнений, що впораємося достатньо швидко.

— З перших днів війни на РАЕС зародився потужний волонтерський рух. В якому обсязі та яку саме допомогу надають атомники?

— Ми переказуємо зі своєї заробітної плати на два фонди — ЗСУ та місцевої Спілки ветеранів Афганістану, які передають допомогу адресно нашим військовикам. Також дуже багато наших працівників самостійно займається волонтерською діяльністю. Різними групами вони тримають контакти з хлопцями з передової та з мешканцями зруйнованих районів, які вийшли з-під окупації, й надають необхідну допомогу. Цей волонтерський рух на електростанції є невидимим та водночас дуже потужним. Це скромні люди, але своїми вчинками вони роблять велику і значущу роботу. Безумовно, в місті є волонтерський штаб, де дуже багато наших працівників, які у вільний час займаються гуманітарною діяльністю. Окрім того, РАЕС організовує чимало благодійних заходів, як спортивних, так і культурних. Це потрібно, і ми будемо це продовжувати.

— Говорячи про благодійні заходи, чи підтримуєте Ви ці справи і наскільки це важливо сьогодні?

— Звісно, підтримую. Будь-яка людина повинна почуватися значущою і потрібною. Участь у таких заходах важлива не лише для тих, кому ми допомагаємо, а й тим, хто допомагає. Це особистий внесок кожного у перемогу. Особисто я із задоволенням беру участь майже у всіх заходах, і приємно, що багато наших працівників теж долучаються.

— РАЕС провадить потужну профорієнтаційну роботу. Наскільки вона виправдовує свою мету?

— Складно визначити, що спонукає молодих людей до нас приходити. Але якби ми цього не робили, то, по-перше, про нас менше знали б, по-друге, ми б мали менше вибору кандидатів на ту чи іншу посаду. Ми співпрацюємо з нашою та сусідніми територіальними громадами щодо реалізації проєкту «Ядерна школа», куди залучаємо молодь. Багато дітей змінили думку щодо майбутньої професії, принаймні вони вступили на технічні спеціальності, які нам більше потрібні сьогодні. У нас налагоджена співпраця з університетами, зокрема, останній рік із Національним університетом водного господарства та природокористування (м. Рівне). Від цього виграє не лише Рівненська АЕС, а й самі університети, адже вони підвищують рівень навчання, створюють якісніші умови для навчання студентів за нашими спеціальностями.

— У структурі РАЕС є професійно-технічне училище. Чи допомагає це вирішити питання нестачі робітничих кадрів?

— Звісно, і ми впевнилися у цьому впродовж багатьох років. За останні роки училище дуже змінилося як за статусом, так і за наповненням. Ми приділяємо достатньо багато уваги нашому освітньому закладу. Колектив змінюється на молодший і прогресивніший. Якщо раніше було складно набрати дітей, то сьогодні є конкурс. Іноді це 3–5 осіб на одне місце. Дуже багато дітей, причому молодь перспективна, яка гарно вчиться в школі, хочуть після 9 класу вступати до нашого училища, закінчити його, влаштуватися працювати і паралельно здобувати вищу освіту. Такий досвід нині є, і він непоодинокий.

Наше профтехучилище закриває потребу в робітничих професіях. Був час, коли наші робітники масово їхали на роботу за кордон, наприклад зварники, які бригадою виїжджали в Нідерланди і Німеччину, а ця професія для нас є досить цінною. Тож завдяки училищу ми швидко знайшли заміну персоналу, який виїхав. Тому сьогодні ПТУ — дуже важлива складова нашого підприємства. Якщо дитина добре вчиться, вона гарантовано буде працевлаштована на РАЕС. Відтак молодь залишається в місті, а це розвиток нашої громади, її майбутнє.

— Багато спортивних заходів, які організовує Рівненська АЕС, останніми роками набули не лише всеукраїнського, а й міжнародного значення. Велика заслуга у цьому є і Ваша. Як Ви вважаєте, наскільки спорт важливий в особистісному розвитку людини?

— У кожного по-різному, і це нормально. Хтось до спорту прийшов одразу — все життя займається і підтримує форму, хтось періодами це робить, хтось дійшов до якоїсь межі й почав цим займатися, щоб далі себе не запускати і не мати якихось хвороб. Я прийшов до цього приблизно вісім років тому, коли були складнощі зі здоров’ям, почав поволі займатись і продовжую зараз, наскільки це можливо. Проте ми маємо розуміти, що це ніяка не обов’язковість, адже у кожної людини різне життя і вибір має бути за нею. Та давати хороший приклад, об’єднувати сім’ї, людей в здорових речах — на мою думку, якщо є можливість та бажання, керівник має цим займатися. Тому ми продовжуємо робити це разом. Є безліч ініціатив, які зробила наша Організація молоді. Погляньте лишень, скільки велосипедів на стоянках поряд зі станцією. З кожним роком збільшується кількість працівників, які обирають екотранспорт, а головне — їхні діти бачать чудовий приклад батьків і виховується здорове покоління.

— Павле Яремовичу, яке Ваше життєве кредо?

— Я про це не замислювався. З роками, із життєвим досвідом все змінюється, змінюються відносини в особистому житті та роботі, я сподіваюся на краще. Не люблю брехні та нечесних вчинків. Ну і треба багато працювати.

— Чи досягли Ви цілей, які ставили на початку кар’єри?

— Є багато книжок, в яких описують, що потрібно все планувати та ставити цілі. От у мене не до кінця виходить ставити цілі — вони можуть буди спонтанні чи хочеться просто чимось зайнятись, їх може бути одночасно декілька, та якихось жорстких рамок я не ставлю. У роботі — так, воно більш планово, а в житті це складна історія, і я не можу похвалитися такими речами.

— Чи варто ризикувати, щоб чогось досягнути у житті?

— Так, варто, обов’язково. Взагалі без ризику інколи не буває успішних речей. У нашій роботі немає значення, чи це директор, працівник на блочному щиті управління, чи будь-яка інша посада, тут вже ризик має оцінюватися з погляду безпеки. Якщо це безпечно — ризикувати можна, якщо ні — відповідно, не ризикувати.

— Які риси Ви цінуєте в людях?

— Як я вже казав, це працелюбність, чесність, і людина не має боятися висловлювати свою думку, навіть якщо вона повністю суперечить думці керівника чи більшості людей. Важливо йти таким шляхом.

До друку підготували Віта Нишкалюк та Юлія Кулаєва.

Спілкувалася Вікторія Шейкіна.

Фото Надії Тимофєєнко.


ПОВІДОМЛЯЙТЕ СВОЇ НОВИНИ В РЕДАКЦІЮ "РІВНЕ ВЕЧІРНЄ": Тел./Viber/Telegram: +380673625686

Читайте також