Реформа вищої освіти в Україні явно йде не в той бік. Замість того, щоб збільшити шанси молоді на безкоштовне отримання знань, їх зменшують. Академічна наука втрачає висоти, а так звана Болонська система сприяє відпливу талановитих студентів і викладачів за кордон. Конституційне право доступності освіти має реалізовуватися не тільки на папері, — впевнені українські комуністи. І для початку пропонують дати можливість отримати дипломи тим, хто постраждав від кризи.
Наталі Волошиній — 12 років. З 8 років вона мріє стати лікарем. Але вже зараз розуміє, що її мрія навряд чи здійсниться. Її мама працює в ЖЕКу, тато — пожежник. У сім’ї троє дітей. Старший брат служить в армії, молодший — ходить в дитячий садок. Сукупний заробіток батьків — менше 4 тис. грн. Всі чесно і важко працюють, не беруть хабарів, не крадуть і не п’ють. Практично ідеальна сім’я. Але зараз батьки, навіть економлячи кожну копійку, не в змозі зібрати дітям на навчання. З прийняттям нового закону про вищу освіту для Наталі й таких, як вона, зникне остання надія знайти професію своєї мрії: для заочників повністю ліквідується безкоштовна освіта. Таким чином, закріплюється шлях, по якому Україна йде вже 20 років: майнового цензу на знання. Назвати це специфікою ринкової економіки — язик не повертається. Тому, що країни, набагато багатші, ніж Україна, давно усвідомили просту істину: економити на освіті — собі дорожче. Наприклад, у Канаді за рахунок різних форм державного фінансування (субсидії, гранти, пряме фінансування) навчаються 70% студентів, у Голландії та Данії — 90%, у Німеччині — 95%, у Фінляндії та Швеції студенти взагалі НЕ ПЛАТЯТЬ за навчання. Виходить, що «мудрі західні радники» напоумили Україну зробити те, від чого самі давно відмовилися: обмежити доступ до освіти високою ціною за навчання. А наші «старанні» чиновники розстаралися виконати і перевиконати план: у платному навчанні Україна обігнала навіть рекордсмена цієї сфери — Сполучені Штати Америки. ”Все це — порушення конституційних прав громадянина, оскільки стаття 53 Конституції України говорить, що держава забезпечує доступність і безоплатність навчання в державних і комунальних вузах, — говорить лідер Компартії Петро Симоненко. — Насправді ж платити за отримання вищої освіти у нас доводиться більш ніж 90% студентів». Наявність у чинному Законі про освіту ст. 64, яка теоретично допускає відстрочення платежів, проблеми не вирішує. «Процедура надання відстрочки оплати за навчання в законі абсолютно не виписана, — зазначає Петро Симоненко. — Це питання сьогодні повністю залежить від керівників вузів, які часто думають про доходи, а не про долю студентів. Тому наша фракція наполягає на прийнятті внесеного нами законопроекту №4352, який встановлює гнучку систему оплати за освіту та порядок відстрочки її для студентів з небагатих сімей. Це перший крок до виконання норми Конституції і до того, щоб повернути безкоштовну освіту в державних вузах через збільшення держзамовлення на необхідні народному господарству професії». Ще одна нав’язана України проблема — впровадження в нашу освіту Болонської системи. «Болонська система — дуже примітивна і формальна, — говорить старшокурсник Максим. — Ніякого творчого розвитку, самовираження вона не дає. Усе складається з рейтингів. Відвідав всі заняття, лабораторні, практичні роботи, зробив усну доповідь на 5 хв. — отримав максимальні бали. Пропустив (через хворобу або підробітки) кілька лекцій або не вискочив з доповіддю — втратив бал. І далі, як не старайся, тих, хто вирвався вперед тебе, не наздогнати. Через це виникають конфлікти в колективі, багато студентів швидко втрачають інтерес до навчання». Максим впевнений, що сенс «Болоньї» — у перекачуванні «мізків» з бідніших країн у багатші. А «уніфікація і мобільність», які рекламуються як головні переваги системи, всього-на-всього — обов’язкове знання АНГЛІЙСЬКОЇ мови і можливість працювати, вчитися або викладати за кордоном. Що ж виходить у сухому залишку? Талановитих студентів тиснуть «Болонською системою». Дітей з небагатих сімей позбавляють конституційного права на доступну освіту. Академічна наука тримається на старих кадрах і по багатьох галузям тихо вмирає разом з ними. ”Ситуація справді катастрофічна, — каже Петро Симоненко. — Якщо Україна втратить свій науковий і кадровий потенціал, де ми завтра візьмемо нові технології? Будемо купувати у Європи чи Америки? А за які гроші? Що б хто не говорив, але радянська система освіти справедливо вважалася найкращою в світі. Не тільки завдяки тому, що була доступною на всіх етапах — від дитячого садка до вузу, а після закінчення навчального закладу гарантувала роботу. Сама по собі правильно вибудувана методика донесення знань з’єднувала процес всебічної освіти і професійне навчання, закладала ази наукової діяльності, розширювала кругозір, прищеплювала любов до мистецтва. Поламавши те хороше, що було, влада позбавила країну майбутніх фахівців. Саме радянська система освіти була запозичена й лягла в основу сучасної освітньої політики розвинених країн. Якщо Україна бажає залишатися на периферії світової цивілізації, то «Болонська система» — в самий раз. Але якщо, як заявляють всі без винятку політичні сили, стратегічною перспективою для нас є входження у світову еліту, то саме час звернутися до досвіду Радянської України і поетапно, через збільшення держзамовлення, через гарантію першого робочого місця випускникам, зробити крок «назад у майбутнє» — тобто відродити державну систему обов’язкової, безкоштовної і безперервної освіти. При цьому виграють усі — і учнівська молодь, і країна загалом», — впевнений лідер комуністів Україні.
