Півковтка Чубая

1856 0

Ми у соцмережах:

Півковтка Чубая

Я ще можу зрозуміти, коли наполегливе дитя із села закінчує інститут і робить запаморочливу кар'єру — стає міністром, нардепом чи навіть президентом. Я не можу збагнути іншого. Яким чином селянське дитя, яке потрапило у велике місто у віці Ромео, невдовзі стає центральною фігурою тамтешнього мистецького та літературного андеграунду?

Я ще можу зрозуміти, коли наполегливе дитя із села закінчує інститут і робить запаморочливу кар'єру — стає міністром, нардепом чи навіть президентом. Я не можу збагнути іншого. Яким чином селянське дитя, яке потрапило у велике місто у віці Ромео, невдовзі стає центральною фігурою тамтешнього мистецького та літературного андеграунду? Чому дитя, яке ніде не навчалось, окрім сільської школи, раптом демонструє неабиякий смак і глибокі знання з модернової літератури? Як так, що вчорашній селюк зненацька починає писати модерністські вірші найвищого ґатунку, стає нонконформістом і кумиром навкололітературної богеми? Хіба ж мама, вишиваючи червоними та чорними нитками сорочку та виряджаючи у дорогу, мріяла про таку долю для своєї дитини? Ось у цьому і полягає феномен Грицька Чубая — хлопчика із села Березини на Рівненщині, який став легендою поетичного Львова. "Коли до губ твоїх лишається півподиху, Коли до губ твоїх лишається півкроку — Зіниці твої виткані із подиву. В очах у тебе синьо і широко. А чорний птах повік твоїх здіймається І впевненість мою кудись відмає. Неступленим півкроку залишається. Півподиху у горлі застряває…" Кінець 60-х — початок 70-х були роками відомої молодіжної активності. Фестиваль у Вудстоці, народження психоделічного року та хард-року, експерименти у мистецтві та поезії. Молоді креативні львів'яни у 1971 році випускають перший номер літературного журналу "Скриня". І хоча цей "самвидав" не був явищем політичним, а скоріше художньо-естетичним, тодішня влада таких жартів не розуміла. Це були часи, коли вчителі радянських шкіл обзивали Джона Леннона та інших "бітлів" — "волосатимі падонкамі", а владу неабияк дратували такі дрібниці, як ширина штанів чи довжина волосся на головах хіпуючої молоді. Але ще більше владу турбувало, а що там — всередині тих голів. Львовом прокотилася хвиля арештів. Чубая відпустили із СІЗО через три доби. В'ячеслава Чорновола, Ігоря Калинця та багатьох інших — ув'язнили. Корінні галичани чомусь вирішили, що зрадник — приблуда зі сторони — волиняка Чубай. Улюблений Львів умить став для поета колючим і непривітним. Важке клеймо кадебістського стукача виявилося ношею, непосильною для поета — вчорашнього улюбленця публіки. Чубай тяжко захворів і врешті-решт у 1982 році передчасно помер, у віці Ісуса Христа. "А світ — вертеп. Кажу я з гіркотою: цей світ вертеп. І мабуть щонайважче — у ньому залишатися собою, від перших днів своїх і до останніх не бути ні актором, ні суфлером, ні лялькою на пальчиках облудних, а лиш собою кожної години, А лиш — собою кожної хвилини, З лицем одвертим твердо йти на кін…" Нині поет знову у фаворі. Збірка його віршів під назвою "П'ятикнижжя" розділила Гран-прі Львівського видавничого форуму разом із науково-популярною книгою американського фізика Мічіо Кайку. Чубаєм нині гордяться. Чубая вихваляють. Чубая ревнують. Не встигла у 2007 році у Рівному вийти монографія "Чубай із роду гетьманів", як донька поета Соломія дала нищівну оцінку цьому твору: "...не розумію, чому розумні люди, які читають цю жахливу монографію про мого батька, не вбачають у ній графоманію і вражаючі помилки. Домисли автора і спомини невідомих тіток, про яких батько ніколи не розповідав — смішні…" Особисто мене потішила назва цієї наукової праці. Уявіть, як у Флориді виходить монографія під назвою "Джиммі Моррісон із роду морських вовків". Чом би й ні. Адже його батечко — адмірал флоту США. Щоправда, із своєю родиною лідер легендарних The Doors так і не знайшов спільної мови, рано покинув домівку і ніколи туди не повертався. Та й прагматичні родичі були далекі від його поезії, музики та богемного стилю життя. Я ще можу уявити богемного поета Чубая, якого, до речі, називали львівським Артюром Рембо, у вишиваній сорочці, але у шароварах — ніколи!

Тарас Чубай
Якщо хтось допитливий бажає дізнатись, яким насправді був Грицько Чубай, не варто гортати мудрезні розвідки філологів і патетично-пафосну малясу просвітян. Достатньо взяти у руки автобіографічну книгу письменника Юрка Винничука "Груші в тісті". У книзі є цілий розділ під назвою "Чубайрон", у якому автор, із властивими для нього почуттям гумору, пікантністю та щирістю, розповідає про свої та Грицькові пригоди у далеких 70-х. Перед нами постає не бронзово-мармурово-гіпсове погруддя генія літератури, а жива людина, повна протиріч, слабостей та чудових віршів. "Тиша вечірня… Тільки десь у полях одинокий віз торохтить Наче зерня в достиглому яблуці... То серпень від нас крадькома від'їжджає…" Врешті-решт Львів простив свого пасинка. Цьогоріч вересень став у Львові справжнім "місяцем Чубая". У тюрмі, де "ламали" нонконформістів, відкрито кімнату-музей Чубая. У театрі ім.Заньковецької відбувся грандіозний мистецький проект, який включав не лише поезію, а й живопис, театр тіней, музику, перформанс. Серед учасників — гурт "Плач Єремії", названий на честь батькової поеми фронтменом колективу — Тарасом Чубаєм. "Тільки-но збудували місто і навіть ще не встигли його заселити, а вже пророк Єремія плакав над ним, як над давно спорожнілим…" Єремія продовжує свій безкінечний плач, а Грицько сидить собі, звісивши босі ноги, десь там — на небесах, спостерігає згори за метушливим вертепом та слухає-впізнає свої вірші у піснях сина Тараса…


ПОВІДОМЛЯЙТЕ СВОЇ НОВИНИ В РЕДАКЦІЮ "РІВНЕ ВЕЧІРНЄ": Тел./Viber/Telegram: +380673625686

Читайте також