Нині доценту кафедри автомобілів, автомобільного господарства і технології металів НУВГП Григорію Косюру — 77. А його загальний трудовий стаж становить 60 років! Та навіть нині його молодечому запалу, енергії і завзяттю можуть позаздрити не лише ровесники, а й юні студенти.
— Чоловік не має звички сидіти без діла — він постійно знаходить якісь справи, — розповідає дружина Надія. — Ми з Григорієм познайомились у січні 1962 року, він був студентом старших курсів. Восьмого березня у нас був перший поцілунок, а 12 серпня ми побралися. Без зайвого пафосу скажу, що нас звело кохання. Жодного разу ніхто із нас не пожалкував про свій вибір.
Чому ми так гарно прожили? Досить часто я жартома на це запитання відповідаю, що нам просто не було коли сваритися. Все наше життя — це були суцільні зустрічі і проводжання. Постійні відрядження чоловіка до Москви, до Криму, до Києва…
Коли пан Григорій, із притаманною йому вродженою шляхетністю, починає розповідати про водний університет, відразу відчувається, що “водник” для нього — це не просто місце роботи. Це частина життя, якій він віддав півстоліття, не жалкуючи про жоден із цих років. Мало хто із нинішніх студентів НУВГП знає, що сучасне студмістечко у 70-х роках минулого століття будували і студенти, і викладачі. А головний корпус водника взагалі мав бути партійною школою.
Практичного “будівничого” досвіду у розбудові “водника” Григорій Косюр набув, працюючи у студентському проектно-конструкторського бюро (СПКБ). Починав інженером, згодом очолив бюро. А у 1974 році пана Григорія призначили проректором з адміністративно-господарської роботи.
— Я погодився перейти на цю посаду лише за умови, що паралельно буду займатися будівництвом студмістечка. Адже управлінська робота — це було не зовсім моє, — пригадує Григорій Косюр.
Саме Григорію Косюру належать ідеї чотирьох програм розбудови університету. Зокрема, їхня суть полягала в будівництві нових навчальних корпусів, гуртожитків, баз відпочинку. Масштаби розбудови “водника” тоді були вражаючими: за кілька років з’явилися шостий і сьомий навчальні корпуси, науково-дослідний корпус, блок аудиторій з комп’ютерними класами в переходах між корпусами, лабораторії механіко-енергетичного і меліоративного факультетів. Окрім того, у цей період збудували і студентське кафе, й овочесховище.
— Будівництво овочесховища дозволило здешевити студентські обіди, — пригадує Григорій Косюр. — Тогочасний студент міг купити комплексний обід за 45 копійок.
Програма розбудови водного інституту Григорія Косюра передбачала і будівництво стадіону, і профілакторію. За кілька років і ці об’єкти були успішно здані в експлуатацію. Крім того, навчальний заклад отримав близько 700 квартир для своїх працівників за пайовою участю в будівництві житла.
— Завдяки тому, що нам вдавалося за короткі терміни освоювати кошти, виділені на розбудову інституту, щорічно галузеві міністерства і відомства колишнього СРСР виділяли нашому закладу мільйон-півтора карбованців на будівництво навчальних корпусів і гуртожитків, — розповідає Григорій Косюр.
Мешканці багатьох райцентрів Рівненщини нині й не здогадуються, що поява перших багатоповерхівок у Дубровиці, Костополі, Млинові стала можливою лише завдяки студентському проектно-конструкторському бюро “водника”.
— Держбуд тоді не давав дозволу на будівництво п’ятиповерхових будинків, якщо не було проекту каналізації, — пригадує пан Григорій. — Студенти і викладачі, які працювали у СПКБ, створили проекти каналізації та очисних споруд.
Також Григорію Косюру вдалося зберегти базу практики і відпочинку водного інституту, що у Залізному Порту на Херсонщині.
— У 90-ті роки переходили у власність держави бази відпочинку майже всіх навчальних закладів, — розповідає Григорій Косюр. — А коли прийшла черга до нашої, я її відстоював у столиці, мотивуючи, що це не база відпочинку, а база практики студентів.
За п’ятдесят років роботи Григорія Косюра у “воднику” змінилось чотири ректори. Найбільше — 28 років — пан Григорій працював із Степаном Вознюком.
— То були часи, коли ректор і кожен проректор намагався щось збудувати для інституту, залишити після себе добру пам’ять, — говорить Григорій Косюр. — На жаль, з 1999 року не було збудовано жодного об’єкта в університеті…
З того ж 1999 року Григорій Косюр у статусі доцента перейшов на викладацьку роботу. За цей період написав майже 40 наукових праць, створив чотири навчальних посібники, запатентував чотири авторських свідоцтва… Він не любить говорити про десятки державних нагород і звань, отриманих за роки роботи. Більше переймається тим, що все менше серед студентської братії стає тих, у кого горять очі, кого переповнює ентузіазм, кого цікавлять винаходи і відкриття…
І ця небайдужість до навколишнього світу й додає Григорію Косюру енергії і завзяття. Щоб встигнути змінити цей світ на краще.
— Секрет його молодості — в працелюбності, любові до ближніх, — говорить пані Надія, — в повазі до навколишніх і патріотизмі…
— До “водного”, — посміхаючись, доповнює дружину пан Григорій.
