З 15 квітня власники житла почали отримувати з податкової квитанції на сплату податку на нерухомість. Щоправда, не усі. Цим податком не обкладаються квартири, житлова площа яких не перевищує 120 кв.м, житлові будинки — площею до 250 кв.м, а також садові й дачні будинки, нерухомість, яка належить багатодітним та прийомним сім'ям, що виховують трьох і більше дітей, гуртожитки.
Усі інші за кожен квадратний метр понад неоподатковувану площу (для квартир житловою площею від 120 до 240 кв. м, а будинків — від 250 до 500 кв. м) виплата складе 1% мінімальної зарплати, встановленої на 1 січня цього року. Для квартир житловою площею понад 240 кв. м і будинків з житлоплощею понад 500 кв. м ставку визначили на рівні 2,7% від мінімальної зарплати. Оскільки на 1 січня цього року мінімальна зарплата становила 1147 гривень, то середня сума податкових виплат може становити близько 300 гривень за квартиру і до 800 гривень — за будинок. Сплачуватимуть податок і власники двох і більше квартир, причому платитимуть за всю площу квартири, якої саме — має визначати сам власник. Сплатити податок треба буде протягом двох місяців з моменту отримання квитанції. Якщо власник не погоджується з вказаною оподатковуваною площею та сумою збору, протягом цих двох місяців він має узгодити ці питання в податковій. Коментує Інна Данилюк, експерт: — Цей податок можна назвати податком на бідних, адже той, хто насправді має палаци великої площі, щоб не платити за них, переведе житлову нерухомість в розряд нежитлової. Скажімо, зброярні чи камінні зали перереєструють як господарські приміщення, або й увесь будинок можна зареєструвати як господарську чи офісну будівлю. Насправді усе залишиться, як і було, тільки податку сплачувати за це ніхто не буде. А ось людина, яка, наприклад, має власну квартиру й отримала у спадок стару хату в селі чи однокімнатну "малосімейку", змушена буде платити за це, таку квартиру важко "переписати" як підсобку, та це й дорого. Тобто мінімізувати цей податок навряд чи вдасться. Загалом податку на нерухомість держава планує зібрати за рік 70 мільйонів гривень. І вже зараз можна сказати, що податок цей — неефективний, оскільки наслідки наперед не прораховані. Лише затрати на його адміністрування будуть вищими, ніж вигода від запровадження. У більш розвинутих країнах, ніж наша, кількість податків значно менша, затрати на адміністрування невеликі, а надходження в результаті вищі.
