Днями на аеродромі «Воронів», що недалеко від Гощі, завершився чотирнадцятий чемпіонат України з «королівського спорту». Так називають планеризм — один з найдорожчих видів спорту, який у наших краях прижився й існує досі винятково завдяки радянській традиції виховувати своїх громадян військово та спортивно підготовленими.
В Україні до 1991 року існувало 16 авіаційно-спортивних клубів у різних містах. До сьогодні «дожило» чотири — у Дніпропетровську, Вінниці, Рівному та Києві, щоправда, на останній чемпіонат заявилися й планеристи з Єнакієвого Донецької області. Поки дозволяє погода, спортсмени почергово проводять у себе змагання у різних класах планерів — місяць тому в столиці рівняни Олександр Нітовський і Микола Ковальчук стали переможцем чемпіонату України у стандартному та відкритому класах планерів. У «Воронові» же відбувалися змагання у клубному класі — участь тут брали переважно молоді спортсмени, для багатьох ці старти — перші. Класи відрізняються один від одного певними обмеженнями та правилами — у відкритому класі обмежень майже немає, у «стандарті» крила наповнюються водним баластом, а у клубному класі такий баласт відсутній. На перший погляд правила змагань нескладні — перед вильотом пілоти отримують певний маршрут, декілька поворотних точок, через які потрібно пройти обов’язково. Хто зробить це з найбільшою швидкістю — той і чемпіон. Зараз швидкість планера й різні параметри визначити досить легко — з допомогою спеціального електронного пристрою GPS, який через супутник посилає сигнали на суддівський комп’ютер. Завдяки новітнім технологіям стежити за змаганнями може двоє-троє суддів, хоча раніше було важче — пілоти отримували фотоапарати і завдання фотографувати певні об’єкти, а суддів потрібно було ледь не півтора десятка. На рівенських змаганнях за 15 днів планеристи змогли виконати близько десяти різних вправ, подолавши загалом 20 тисяч кілометрів, причому найдовша дистанція на одному з етапів — 298 кілометрів. Найшвидшим за результатами усіх вправ став член рівенського АСК Роман Талащук, котрий звання майстра спорту отримав на київському 54-му чемпіонаті України місяць тому. Друге місце теж за рівнянином Сергієм Твердохлібом. Третю сходинку посів майстер спорту Сергій Жиленко з Дніпропетровська. Нагородження переможців, до речі, відбувалося у символічний день — радянський День авіації. У рівенському авіаспортивному клубі, яким керує Юрій Лісіцин, у планерній ланці сьогодні займається 30 спортсменів. Хоча для більшості з них це не стільки спорт, скільки велике хобі. За словами планеристів — звичайних підприємців, комп’ютерників, навіть журналістів, вони майже не думають про змагання і перемоги, а займаються, щоб мати можливість політати між хмарами. А це задоволення не з дешевих — кожен член клубу протягом року витрачає близько 400 доларів — якщо за радянських часів діяльність клубу при ДОСААФ щедро фінансувалася, то зараз ТСОУ — структура бідна, як церковна миша, а тому все робиться виключно на ентузіазмі та за кошт членів клубу. І якщо купувати нові планери клуб зараз не в змозі (новий апарат коштує від 50 тисяч євро, а суперсучасний — й від 200 тисяч), то гроші, наприклад, на бензин для літака-буксирувальника, знаходяться. А ще кошти йдуть на облаштування самого аеродрому — такої собі невеликої турбази для пілотів, з озерцем, житловими будиночками, лазнею, кафе та іншими необхідними для життя приміщеннями. Тому щодня їздити з міста по важкій бруківці до аеродрому потреби немає — пілоти заселяються сюди разом дружинами та дітьми. З фінансами клубу іноді допомагають багаті планеристи. Один з них — відомий місцевий бізнесмен Андрій Бублик. За словами спортсменів, він хотів придбати собі літак, а тому звернувся до АСК. Приїхавши на аеродром, відомий підприємець захопився планером і вже декілька років час від часу відривається від справ заради польотів. Грошима, звісно, не ображає, а тому для нього планери готові для польотів майже завжди. Злетіти у небо на безмоторному літаку може будь-хто, щоправда, для цього потрібно готуватися декілька місяців, але якщо досвіду взагалі немає, а бажання непереборне, можна побути пасажиром у тренувальному двомісному планері типу «бланік». Щоправда, спочатку варто оцінити свій вестибулярний апарат — не кожен здатен витримати фігури вищого пілотажу.
