Закриття театрального сезону Рівенського музично-драматичного театру вийшло якраз у стилі його відкриття. Дев’ять місяців тому сезон розпочався класичною музичною комедією «Сорочинський ярмарок», а минулої неділі завершився не менш музичною та не більш комедійною виставою «Пошились у дурні». На жаль, як і минулого разу, ситуація для шанувальників театру нерадісна — вистава вийшла не більш ніж для заповнення репертуару музичними проектами.
«Місто у нас добродушне, усі вистави закінчуються бурхливими оплесками» (Сергій Довлатов, «Компроміс») Доводиться повторюватись — такі речі нашому театру необхідні, адже він фінансово залежний від Міністерства культури, яке до репертуару висуває певні вимоги. А якщо у назві є слово «музично-драматичний», то й змушені театрали шукати щось таке музичне й не зовсім драматичне, а, скоріше, комедійне. Останні декілька років роботи театру довели, що місцевий глядач охоче віддає гроші за квитки на різні трагедії та драми — «Суперники», «Дуже проста історія», «Марія Тюдор», серед комедій більш-менш популярною була «...А Рим палав коханням». Цього сезону адміністрація вирішила збагатити репертуар класичними творами. Для останньої прем’єри обрали твір Марка Кропивницького «Пошились у дурні». Цей твір — класична українсько-сільська комедія: два сусіди в селі Кукса та Дранко (Анатолій Лозовський і Віктор Янчук) мають по п’ять та сім дочок відповідно, яких мріють якомога швидше видати заміж. А їхні наймити (Стас Лозовський і Сергій Бондарук) закохані у доньок своїх господарів (Ніна Годунок-Ніколаєва та Олеся Демчунь), про що ті, звісно, не знають і знати, мабуть, не хотіли б. Хлопці розігрують цілий фарс, щоб «розвести» господарів та змусити їх віддати доньок за себе. Найсмішніше, що відбувається на сцені — це гра актора В’ячеслава Давидюка, котрий грає п’яного «захожого чоловіка» — жениха обох доньок. «Вражаючий» за своєю оригінальністю сюжет час від часу переривається вокальними партіями — а це для нашого театру пісня давня. Іще з часів «Оперети...», поставленої все тим же режисером Олександром Олексюком, співочі таланти рівенських акторів давали привід стверджувати, що іноді справді краще жувати, аніж співати. Єдиним учасником вистави, голос якої хоч здалеку схожий на опереточний, є молода актриса Ніна Годунок-Ніколаєва, котрій, щоправда, варто більше займатись вокалом. Вокальний рівень інших — щось на зразок «караоке», тільки ось пісні нагадують чи то «Весілля в Малинівці», чи то щось подібне традиційне. До цього додається відсутність хоч якоїсь «підзвучки» (на «Ярмарку» було все навпаки), через що ані музики, ані співу в останніх рядах майже не чути. Актори такі проекти називають просто — «шароварщина». Але чи то від захоплення, чи то від поваги до театралів, але по закінченні вистави зал таки аплодував... Завершений театральний сезон 2006-2007 навряд чи можна віднести до активу обласного театру. Жодна прем’єра (а їх було чотири: «Сорочинський ярмарок», «Жінка з минулих часів», «Солодкоголосий птах юності» та «Пошились у дурні») захопливих відгуків не викликала й, очевидно, на великий касовий успіх розраховувати не могла.
