Усім, хто повертається з війни, у військкоматах видають так звану дорожню карту — з контактами чиновників, які мають допомогти вирішити проблеми, та з планом, що має зробити сам демобілізований. Перш за все йому радять звернутися у медичні заклади, щоб покращити здоров'я, потім — у служби соцзахисту, щоб оформити пільги, а далі — у центр зайнятості, щоб там допомогли знайти роботу. Натомість самі учасники АТО нарікають: для того, щоб вирішити проблеми, їм доводиться ходити від одного чиновницького кабінету до іншого.
Василь Гук, звільнений від служби легендарний танкіст Володимир-Волинської ОМБР, із Дубенського району:
— "Дорожня карта" — папірчик, про який можна забути. Від психологічної і медичної допомоги я відмовився одразу, зрозумів, що нема чого й їхати. Працевлаштування? Хіба що маєш хороших знайомих. Я виходив по кабінетах щодо цього питання та щодо отримання землі. Ніхто не допоміг. Зрушилося все з місяця, коли набрався нахабності і прийшов до Віталія Чугуннікова. А поки був в АТО, жоден чиновник не запитав у моєї родини, чи їй щось потрібно. А казали, що допомагають. Єдине, що 1000 гривень дали.
Обіцяли учасникам АТО також звільнення від податків — усе вираховують, як і раніше. А про отримання статусу учасника АТО краще й не згадувати — мої документи аж на п'ятий раз прийняли. То казали, що запізно звернулися, то щось заповнено не так.
Віктор Суконнік, член ради Рівненської обласної ветеранської організації учасників АТО:
— Я вже давно казав голові ОДА Віталію Чугуннікову, що потрібно створити принаймні якусь комісію, яка б була в одному приміщенні й вирішувала всі питання, які стосуються демобілізованих чи родин учасників АТО. Адже є багато родин, які не знають, куди звертатися.
Служби зайнятості — малоефективні. Пропонують бійцям, 70% яких після повернення з окопів мають проблеми зі здоров'ям, роботу на 1,5-2 тис. грн. зарплати. Хіба чоловік, якому потрібно утримувати дружину та дітей, погодиться? Окрім того, тих, хто звільняється зі служби, не попереджають, що їм потрібно взяти у військовій частині атестат про грошове забезпечення, щоб допомога по безробіттю була вищою.
Маємо й іншу проблему. Коли боєць отримує травму чи поранення на фронті, він повинен отримати довідку №5 (про обставини поранення). Нема довідки — на жодну компенсацію боєць розраховувати не може. Одні військові частини одразу допомагають, інші довідку можуть місяцями слати. А тим, хто служив у добровольчих батальйонах, її взагалі не дають, як і статус учасника бойових дій. У 18-річного бійця з Рівненщини два осколки через голову пройшли, а довести, що він був на війні, ми юридично не можемо…
Частина поранених в області взагалі оголошена в розшук. Бо досі не змінили процедуру продовження відпустки на реабілітацію після поранення. Багатьох поранених демобілізовують, але перш ніж прийде рішення з центрального госпіталю, що поранення справді тяжке, бійцю потрібно продовжити відпустку. Для цього він має особисто звернутися у військову частину. Був випадок, що боєць з Дубровиччини, в якого вирізали половину печінки через поранення, ще хворий їхав через півкраїни на Запоріжжя за довідкою. А потім ще раз — щоб вже офіційно звільнитися зі служби. Якщо боєць вчасно не з'являється (нехай він навіть прикутий до ліжка), його оголошують у розшук. Ми просимо, щоб у випадках, коли боєць поранений і зареєструвався, що він прибув на лікування, представники військкомату дбали про всі формальності.
Валерій Мікуліч, начальник відділу пільг обласного департаменту соцзахисту населення:
— На жаль, в країні не створили поки що єдиної структури, яка б опікувалася учасниками бойових дій. Тому їм і доводиться звертатися з різних питань у різні установи. У кожному районі створили єдине вікно, в якому підкажуть, куди демобілізованому звертатися з певною проблемою. Втім, розумію, що це не надто ефективно.
