Зазнати на старості такої невдячності й глуму від рідної кровинки ризикує рівенське подружжя Михайла і Віри З. Сім років тому пенсіонери мали необачність перебратися зі своєї квартири, в якій проживали з двома дорослими доньками, в одне із сіл Гощанського району доглядати тяжко хвору родичку. Промучилася вона недовго і, заповівши доглядальникам свою жалюгідну хатину, мало пристосовану для житла, померла. Виконавши свій родинний та загальнолюдський обов’язок, пенсіонери вирішили повернутися у Рівне.
Зазнати на старості такої невдячності й глуму від рідної кровинки ризикує рівенське подружжя Михайла і Віри З. Сім років тому пенсіонери мали необачність перебратися зі своєї квартири, в якій проживали з двома дорослими доньками, в одне із сіл Гощанського району доглядати тяжко хвору родичку. Промучилася вона недовго і, заповівши доглядальникам свою жалюгідну хатину, мало пристосовану для житла, померла. Виконавши свій родинний та загальнолюдський обов’язок, пенсіонери вирішили повернутися у Рівне. — Проте наша молодша дочка Наталія зі своїм чоловіком, — розповідає пан Михайло, — не захотіли пускати нас назад у квартиру. Казали, щоб ми знову їхали у село і там доживали віку. На всі наші протести і доводи, що ми не можемо жити у жалюгідній хатині без комунальних зручностей, вони залишалися невблаганними. Більше того, усіляко перешкоджали нам вселитися у квартиру, міняли замок у вхідних дверях, постійно лаялись, навіть руку піднімали. Тому нам нічого не залишалося, як знову повернутися у село і лише час від часу навідуватися у Рівне, щоб вчергове спробувати усовістити дочку та щоб оплатити комунальні послуги і квартиру. Згодом до нас у село перебралася і старша дочка Валентина з чоловіком і двома малими дітьми. Насамперед вони втратили у Рівному роботу і думали перебути з нами лише якийсь час, поки не знайдуть нову. По-друге, їм також не давала спокійно жити у спільній квартирі наша молодша донька. Наталія тим часом часу не гаяла, а вирішила через суд позбавити нас права на спільне житло, оскільки ми начебто покинули його без поважних причин. Наміри «лихої» дочки пенсіонерів стати єдиновладною господинею колись спільної для всієї сім’ї квартири частково увінчалися успіхом. Її старшу сестру Валентину, разом з чоловіком та двома неповнолітніми дітьми, одне з яких хворе на церебральний параліч, Рівенський міський суд під головуванням Станіслава Ковалевича порахував такими, що втратили право на житло. Своє рішення суд аргументував тим, що квартиру в Рівному вони залишили добровільно і втрачена робота не є поважною причиною для зміни місця проживання. Натомість суд зобов’язав Наталію ніяких перешкод батькам у вселенні у квартиру не чинити. З останнім вона миритися не захотіла. Відтак найближчим часом Рівенський місцевий суд розглядатиме новий позов пані Наталії до своїх батьків. З тим, щоб визнати їх такими, що втратили право користування спільною квартирою, оскільки вони начебто не проживають у ній понад півроку без поважних причин.
