Один мій знайомий літератор пише у вільний час сценарії до кінофільмів. Багато не вигадує — бере те, що лежить на поверхні, і закручує детективи за участю Ющенка, Луценка, Януковича, Турчинова та інших відомих осіб, їхніх родичів, знайомих, охоронців, куховарок, водіїв… Читаю і плачу від сміху. Потім плачу від того, що жоден із цих дотепних і смішних сценаріїв ніколи (!) не буде знятий як кіно. Бояться наші люди, щоб про них кіно знімали, щоб артисти їх грали… Сталін, кажуть, колись не боявся. І Брежнєв теж. Підбирали спеціальних акторів, які ходили мов манекени і говорили цитатами із брошур. Вже потім, коли не стало ні Сталіна, ні Брежнєва, почали потроху знімати про них кіно. Але й тут родичі знайшлися далекі та близькі.
Один мій знайомий літератор пише у вільний час сценарії до кінофільмів. Багато не вигадує — бере те, що лежить на поверхні, і закручує детективи за участю Ющенка, Луценка, Януковича, Турчинова та інших відомих осіб, їхніх родичів, знайомих, охоронців, куховарок, водіїв… Читаю і плачу від сміху. Потім плачу від того, що жоден із цих дотепних і смішних сценаріїв ніколи (!) не буде знятий як кіно. Бояться наші люди, щоб про них кіно знімали, щоб артисти їх грали… Сталін, кажуть, колись не боявся. І Брежнєв теж. Підбирали спеціальних акторів, які ходили мов манекени і говорили цитатами із брошур. Вже потім, коли не стало ні Сталіна, ні Брежнєва, почали потроху знімати про них кіно. Але й тут родичі знайшлися далекі та близькі. Не смійте, кажуть, про нашого батька-діда-дядька всяку фігню знімати. Ви що, бачили, як наш дідусь пив горілку, матюкався чи, чого доброго, на жінок заглядався? Не бачили? Отож. І не пишіть тоді і не знімайте. Ніби Шекспір колись бачив своїх героїв царів та принців. Не бачив, і навіть імена їхні плутав. Але ж писав як гарно! А Дюма, той, що про французьких королів писав? Про давніх королів. Про сучасних йому монархів він писав лише тоді, коли вони були десь далеко від Франції. Висновок який? Невеселий. Не побачимо ми ніколи не те що смішного, а просто елементарно сюжетного кіно про сучасних нам знаменитостей. Сюжети ж усюди однакові. Прості як посмішка Януковича. Головний герой йде до влади через купу пригод, конфліктує з батьками, вчителями, тренерами. Закохується-зраджує, вчиться-не вчиться, бере участь у розпиванні сучасних йому спиртних напоїв і у двобоях із прийнятою на той час зброєю. Його обманюють, його підступно хочуть знищити, але герой врешті всіх перемагає і піднімається таки на вершину влади, аби пригорнути на тій вершині ту, яка увесь час забезпечувала задній план кінофільму. Не будемо брати найвищих посадовців. Навіть глави їхніх адміністрацій мають такі біографії, що Дон Корлеоне відпочиває. Більш дрібні начальники теж не гірші. А гинуть вони як красиво! То стріляють в себе з пістолета, а як не виходить з першого разу, то самі себе дострілюють. То ріжуть собі вени канцелярськими ножицями. То потрапляють під випадкові постріли на полюванні чи у стрілецькому тирі. Де ти, сучасний Шекспір? Де той літератор, який збере все це докупи і заверне сценарій серіалу чи блокбастера про «Королеву Юлію» чи про «Трьох соціалістів», чи про «Хрещеного металурга»… А ще краще зняти пригодницький фільм «Президентъ» із підступними отруювачами в зав’язці сюжету, із названими і неназваними батьками, розпутними дітьми, заокеанськими сватами, яких то по черзі, то одночасно використовують американське ЦРУ та російське ФСБ з метою знищення нашої незалежності. Але головний герой виживає і, відстрілюючись з-під газової труби, зникає в нетрях підземних газосховищ, звідки виводить армію своїх вірних прихильників і йде з ними на штурм свого ж палацу, захопленого тимчасово зловмисниками з організації «Бичаче серце»… Далі не продовжуватиму. Часу немає, не те що у знайомого літератора. Але якщо коли-небудь фільм із такою назвою і сюжетом таки зроблять, не забудьте, що це я придумав. І не запитуйте, навіщо в закінченні назви твердий знак. Треба так за авторським задумом.
