Примушення до футболу

2294 0

Ми у соцмережах:

Примушення до футболу

Базар цього і не помітив. Тисячі рівнян цього вівторка звично відправилися на місце свого щоденного кучкування упродовж останніх двадцяти років. Не помилюся, якщо скажу, що є не одна тисяча громадян, які не знають, що знаходиться за стіною ліворуч від проходу від промтоварного ринку до «ринку Дикого». Але є тепер й інша тисяча рівнян. Це п’ятсот одинадцятирічних футболістів, їхні батьки, вчителі та знайомі. Усі ті, хто долучився у червні до масових дитячих футбольних змагань на «Кубок майбутніх чемпіонів», фінал якого урочисто відбувся позавчора поруч із базаром, тобто на стадіоні «Авангард». А ще точніше — на руїнах стадіону, який нині більше нагадує давньоримський амфітеатр, який століттями руйнувався дикими племенами варварів.

Унікальність цих дитячих футбольних змагань полягала в тому, що вони насправді були масовими. Не за документами, якими фізкультурне начальство регулярно звітує про свою роботу, а реально, тобто у житті. Оці понад тридцять команд дійсно існували, і хочеться вірити, будуть існувати і надалі. Оці дві сотні ігор на стадіоні насправді відбулися, і хочеться вірити, знову відбудуться наступного року.

Чому про це треба писати у газеті й показувати це по телевізору? Тому що зробити це вдалося, на жаль, лише під примусом. Лише переконавшись у тому, що ці футбольні змагання перебувають під особистим контролем заступника міського голови Галини Кульчинської, відповідальні за це працівники провели все як слід. І не тому, що наші спортивні працівники такі ледачі. А тому, що працювати вони звикли на результат. На визначення чемпіона. Аби визначити чемпіона Рівного з футболу серед школярів певного віку, зовсім не обов’язково було майже чотири тижні місити багнюку під дощем і знемагати під гарячим сонцем. Все можна було б зробити за один чи два дні. Тоді був би чемпіон, але не було б футболу. Того самого, який приносить у дитинство незабутні враження, того самого, який може залишитись радістю на усе життя. Але для цього багато кого слід було примусити. І вже у кінці, у фіналі, коли всі побачили результат, стало зрозуміло, заради чого це усе робилося. Виявилося, що футбольна радість для дітей та їхніх батьків практично нічого не коштує матеріально і водночас ця радість безцінна. Кілька сотень хлопчиків цього літа були справжніми футболістами, а кілька десятків дівчат були справжніми футбольними арбітрами. І це залишиться з ними на все життя. Чому лише кілька сотень? Чому лише одинадцятирічних? Не можна було зробити все одразу. Аби дітей-футболістів у нас були не сотні, а тисячі, слід продовжувати примушувати спортивних працівників робити свою справу по-новому. Якщо це робити регулярно, то коли-небудь примушувати нікого вже буде не треба. І літо для усіх наших дітей буде футбольним, і не лише футбольним. Хто заважає робити такі ж масові змагання з інших видів спорту? Ніхто не заважає, але й ніхто і не примушує. Отож!


ПОВІДОМЛЯЙТЕ СВОЇ НОВИНИ В РЕДАКЦІЮ "РІВНЕ ВЕЧІРНЄ": Тел./Viber/Telegram: +380673625686

Читайте також