Нещодавно редакція отримала листа нашого читача Сергія Кобринського, в якому він розмірковує над доцільністю оподаткування продажу автомобілів на вторинному ринку. Оскільки порушене питання нині є досить актуальним, наводимо тези листа нашого дописувача.
З 1 січня цього року набув чинності Закон України «Про податок з доходів фізичних осіб», в якому регулюються й операції з продажу рухомого майна. Нещодавно було оприлюднене роз’яснення, котре підтвердило найгірші сподівання — держава планує утримувати 13% з доходу громадянина від продажу авто. Таким чином, якщо автомобіль «Хонда» за актом оцінки коштує 30 тисяч гривень, з продавця на користь держави утримується 3900 гривень. Наведемо ще один приклад. Автомобіль «Шарабан» придбано власником в автосалоні п’ять років тому на кошти, з яких ним повністю сплачено податки, за ціною 15 тисяч гривень, котра включала і ПДВ, і податок з прибутків виробника та дилера. Згідно з актом оцінки сьогодні авто продається за 10000 гривень, з яких власник, вже втративши 5 тисяч гривень, повинен сплатити бюджету ще 1300 гривень. Цікаво, що ніхто не піддає сумніву, що набувши у власність квартиру, ви понесли певні витрати, які обов’язково відмінусовуються з доходу. Проте факт, що автомобіль не впав з неба, а на його купівлю власник також поніс витрати, чомусь ніким не враховується. Цікаво й те, що стаття 122 Закону передбачає значну поступку і пропонує «як виняток» сплатити при продажу авто 5% державного мита замість 13% податку. Чи часто нам вдається добиватися таких суттєвих знижок у реальному житті?! Проте за що, власне, продавець має платити хоч 5, хоч 13 відсотків? За збитки, яких він зазнав, хоч базою оподаткування має бути прибуток? Та для ДПІ з’ясовувати деталі — це зайвий клопіт. Адже для цього потрібний перехідний період та розробка нормативів урахування витрат (документи про них нині майже відсутні), облік витрат дуже трудомісткий, спеціалістів практично немає, а головне, з-під оподаткування виводиться левова частка автомобілів, у котрих тривалий час не змінювався власник. Зрозуміло, що покористувавшись авто понад два роки, продати його з прибутком зможе хіба що фінансовий геній. Цікаво, з яких міркувань виходив бюджетний комітет ВР, пропускаючи Закон у такому вигляді? Кому спало на думку обкласти вторинний авторинок податками, реально вищими за ставки для грального бізнесу? На чому базуються припущення про надрентабельність секондхендівського автобізнесу? Насправді все далеко не так. Пересічний покупець не має більше 3-4 тисяч доларів, а вітчизняний виробник чогось якісного за такі гроші запропонувати не може. Можливості придбання нових автомобілів у кредит майже вичерпано — ті, хто має достатню платоспроможність, давно вже скористався цією можливістю. Тож і йдуть громадяни на авторинок, а там... І без того непосильний митний тягар постійно зростає — за підйом шлагбаума на кордоні беруть більше, ніж заробляє автофабрикант. Очікує своєї частки Пенсійний фонд, тепер до них долучилася ще й податкова.
