Під час останньої прем’єри в обласному музично-драматичному театрі одна з постійних театральних глядачів у розмові зауважила: «Є вистави геніальні — їх хочеться дивитись постійно. Є погані — потім гроші шкода. А є просто нормальні». Нова постановка тепер вже майже постійного для рівенського театру режисера Олександра Олексюка — не геніальна, не відверто погана, вона «нормальна». Глядач, стомлений високохудожніми й часто малозрозумілими драматичними проектами, мабуть, захотів простої, доступної, багатьом глядачам навіть близької, драми. І він її отримав — просту, майже серіальну, але не позбавлену змісту.
Автор п’єси «Солодкоголосий птах юності» — американський драматург Теннессі Уільямс, двічі лауреат найпрестижнішої у США літературної та журналістської нагороди — Пулітцерівської премії (одна з них — саме за «Птаха»), відомий своїми гомосексуальними поглядами. Саме цього автора запропонував режисер Олексюк актору Андрію Куделі, коли художня рада театру вирішила на Міжнародний день театру робити саме його бенефіс з нагоди 20-річчя творчої діяльності. Очевидно, постановник не помилився. Вистава позбавлена театральних «спецефектів», вона максимально наближена до звичайної життєвої драми — американської, десь так 60-х років ХХ століття. Акторів під час вистави на сцені з’являється багато (Георгій Морозюк, Стас Лозовський, Вікторія Клещенко-Пилипчук, Сергій Бондарук, Ліна Ізарова-Мельничук, Андрій Шевчук, Ігор Ніколаєв та інші), проте усі вони — лише фон для головного героя Куделі. Чанс Уейн — приблизно сорокарічний альфонс, голлівудська зірка, що не відбулася, який тепер обслуговує багатих і знаменитих дам. Одна з таких — «кінодіва» Олександра Дель Лаго (перша серйозна роль після повернення у Рівне заслуженої артистки Марини Яриш), яка перебуває у депресії, переживаючи за свій немолодий вік і нову прем’єру. Ці двоє використовують одне одного: вона його — для забуття, він її — для того, щоб тріумфально повернутись до коханої дівчини у рідне місто, звідки втік багато років тому. Він готовий забрати свою Хевенлі, щоб зробити «зіркою», але занадто багато поганого було зроблено в юності, яку повернути вже неможливо… Андрій Куделя, який останні декілька років грав чи то комедійні («Дуже проста історія», «Сорочинський ярмарок», «А Рим палав коханням»), чи то не зовсім виразні драматичні ролі («Літо в Ноані»), нарешті зміг розкритися й показати себе як драматичного актора у всій красі. Його герой переконливо самовпевнений і егоїстичний, але вже достатньо дорослий, щоб у фіналі зрозуміти свою головну біду.
